Сергій Пономарьов
Технології оборони можуть стати одним із ключових інструментів, які допоможуть Європі відповісти на виклики, пов’язані з дефіцитом мобілізаційних ресурсів. Про це говорять на тлі змін у характері сучасної війни, зростання ролі безпілотних систем, штучного інтелекту, автоматизованих платформ і цифрового управління військами. Колишній Головнокомандувач Збройних сил України, а нині Надзвичайний і Повноважний Посол України у Сполученому Королівстві Валерій Залужний обговорив виклики міжнародній безпеці з офіцерами з Нідерландів, які беруть участь у програмі вищої оборонної освіти.
Зустріч відбулася в умовах, коли європейські держави змушені переглядати підходи до підготовки армій, формування резерву та розвитку оборонної промисловості. Тривала війна в Україні продемонструвала, що перевага на полі бою визначається не лише кількістю військовослужбовців чи обсягом озброєння. Важливими чинниками стали швидкість ухвалення рішень, якість розвідки, здатність систем до взаємодії та ефективність використання технологій.
Технології як відповідь на дефіцит мобресурсів
Для багатьох країн Європи проблема людського ресурсу поступово набуває стратегічного значення. Демографічні зміни, старіння населення, обмежена кількість охочих обирати військову службу та конкуренція між армією і цивільним сектором економіки ускладнюють розширення збройних сил. За таких умов держави мають шукати не лише способи залучення нових військовослужбовців, а й можливості підвищити результативність кожного підрозділу.
Саме тут особливого значення набувають оборонні технології. Безпілотні літальні апарати можуть виконувати розвідувальні завдання, коригувати вогонь, здійснювати спостереження та уражати цілі без прямого залучення великої кількості військових. Наземні роботизовані комплекси здатні перевозити вантажі, евакуювати поранених, проводити розмінування або працювати на небезпечних ділянках. Це дає змогу зменшити ризики для особового складу та спрямувати людей на завдання, де необхідні досвід, відповідальність і складне прийняття рішень.
Автоматизація не означає повну відмову від людського чинника. Її головна мета полягає в тому, щоб посилити військовослужбовця, забезпечити його точнішою інформацією та скоротити час між виявленням загрози й реакцією на неї. Системи підтримки ухвалення рішень, цифрові карти, автоматизований аналіз даних і захищені канали зв’язку можуть істотно підвищити ефективність невеликих підрозділів.
Штучний інтелект у перспективі допомагатиме обробляти великі масиви розвідувальної інформації, виявляти закономірності, прогнозувати переміщення сил противника та визначати пріоритетні загрози. Водночас остаточне рішення щодо застосування сили має залишатися під контролем людини. Для європейських армій це означає необхідність поєднати технологічний розвиток із чіткими правилами відповідальності, підготовкою персоналу та дотриманням норм міжнародного гуманітарного права.
Досвід України для європейської безпеки
Український досвід показав, що сучасне військо має бути гнучким і здатним швидко адаптуватися до змін на полі бою. Нові рішення часто створюються безпосередньо військовими, інженерами та виробниками, які працюють у тісній взаємодії. Технологія, що ще вчора перебувала на стадії експерименту, за короткий час може стати необхідним елементом бойової системи.
Важливою особливістю української моделі є поєднання державних програм, приватних розробок і практичного досвіду військових. Такий підхід скорочує шлях від ідеї до впровадження. Він також дає змогу оперативно вдосконалювати техніку відповідно до реальних потреб підрозділів. Для європейських партнерів цей досвід може бути корисним під час реформування оборонних закупівель, розвитку спільних виробництв і створення нових форматів військової освіти.
Розмова Валерія Залужного з нідерландськими офіцерами, які навчаються за програмою вищої оборонної освіти, є важливою саме в цьому контексті. Підготовка майбутніх військових лідерів має включати не тільки вивчення класичних операцій, стратегії та управління військами. Офіцери повинні розуміти, як працюють безпілотні комплекси, супутникова розвідка, кіберзахист, системи радіоелектронної боротьби та мережеве управління.
Європейські держави також потребують спільних стандартів сумісності. Якщо підрозділи різних країн використовують несумісні системи зв’язку, програмне забезпечення або формати обміну даними, це знижує ефективність навіть найсучаснішої техніки. Тому розвиток технологій оборони має супроводжуватися уніфікацією протоколів, спільними навчаннями та регулярною перевіркою здатності армій діяти в єдиному інформаційному просторі.
Майбутнє оборони: менше людей, більше спроможностей
Застосування технологій не скасовує потреби у військовослужбовцях, але може змінити вимоги до їхньої кількості та спеціалізації. Армія майбутнього потребуватиме більше операторів безпілотників, аналітиків даних, фахівців із кібербезпеки, інженерів, програмістів і техніків. Одночасно зростатиме роль командирів, здатних об’єднувати різні системи в єдиний механізм.
Це означає, що розв’язання проблеми мобілізаційного ресурсу неможливе лише за рахунок чисельного збільшення армії. Необхідно інвестувати у військову освіту, перепідготовку кадрів, резервні програми та розвиток технологічної культури. Людина, яка вміє керувати складною системою, аналізувати дані й швидко реагувати на зміни, може забезпечити значно більшу оборонну спроможність, ніж військовослужбовець, який працює без сучасних інструментів.
Водночас технологічна перевага не виникає автоматично. Вона потребує стабільного фінансування, надійної промислової бази, захисту ланцюгів постачання та здатності виробляти критично важливі компоненти всередині країни або в межах перевірених міжнародних партнерств. Європі доведеться розвивати власне виробництво безпілотників, засобів зв’язку, сенсорів, боєприпасів і систем протидії радіоелектронним загрозам.
Дефіцит мобресурсів може стати стимулом для якісної трансформації оборони. Йдеться не про заміну військових машинами, а про створення такої моделі, у якій кожен військовослужбовець має технологічну підтримку, доступ до актуальної інформації та можливість діяти точніше й безпечніше. Для Європи це питання вже виходить за межі окремих армій. Воно стосується спільної безпеки, готовності до криз і здатності швидко реагувати на нові загрози.
Обговорення міжнародної безпеки з представниками Нідерландів демонструє, що український досвід залишається важливим для формування майбутньої оборонної політики Європи. У центрі цієї політики мають бути технологічні інновації, професійна підготовка, взаємосумісність і відповідальне використання автоматизованих систем. Саме поєднання людського потенціалу та передових технологій може допомогти європейським країнам подолати обмеження мобілізаційного ресурсу й зміцнити спроможність до захисту.