Пономарьова Мар'яна
Український оборонно-промисловий комплекс поступово формує власну конкурентну нішу на міжнародному ринку бронетехніки. Попри масштабні проблеми, спричинені відсутністю повного циклу автомобільного виробництва та постійними ризиками для підприємств, українські компанії демонструють високі темпи розробки й випуску броньованих машин. У низці напрямів, зокрема за ціною, швидкістю виробництва та впровадженням нових рішень, Україна вже здатна випереджати західних партнерів.
Про це заявив генеральний директор компанії «Українська бронетехніка» Владислав Бельбас під час зустрічі представників українського та німецького оборонно-промислових комплексів. За його словами, українські виробники змушені працювати в умовах війни, що водночас створює додаткові труднощі та стимулює швидке вдосконалення продукції відповідно до реальних потреб фронту.
У яких напрямах Україна випереджає західних виробників
Українські бронеавтомобілі сьогодні мають важливу перевагу — вони створюються з урахуванням безпосереднього досвіду бойового застосування. Виробники отримують зворотний зв’язок від військових, оперативно аналізують недоліки техніки та вносять зміни до конструкції. Такий підхід дає змогу скорочувати час між появою потреби у військах і виготовленням готового виробу.
Владислав Бельбас наголосив, що Україна давно має сильні позиції у виробництві бронетехніки. Йдеться не лише про окремі технічні рішення, а й про здатність швидко організовувати серійний випуск машин. У цьому сегменті українські підприємства можуть конкурувати із західними компаніями за кількома ключовими параметрами.
Першою перевагою є вартість. Українські бронеавтомобілі можуть бути доступнішими для замовника, оскільки виробники орієнтуються на практичність, адаптивність і конкретні завдання. Йдеться про техніку, яка має забезпечувати перевезення особового складу, евакуацію, розвідку, командні функції та захист військових у небезпечних районах.
Друга перевага — швидкість розробки. Українські підприємства не можуть дозволити собі багаторічні цикли погоджень, випробувань і модернізацій, адже потреби оборони змінюються надзвичайно швидко. Саме тому нові зразки створюються та доопрацьовуються в стислий термін, а конструкторські рішення перевіряються практикою.
Третім чинником є темп виробництва. Українські компанії навчилися оперативно перебудовувати виробничі процеси, залучати локальних постачальників і масштабувати випуск техніки. Показовими прикладами цього підходу є бронеавтомобілі та самохідні артилерійські системи, зокрема масштабне виробництво «Богдани», яке продемонструвало можливість української промисловості працювати в умовах високого навантаження.
Окреме значення має впровадження нових технологій. Українські інженери розглядають бронеавтомобіль не як незмінну платформу, а як основу для подальшої інтеграції різноманітного обладнання. Це можуть бути дистанційно керовані бойові модулі, засоби зв’язку, системи спостереження та інше оснащення, необхідне для виконання завдань на полі бою.
Головна слабкість — відсутність власних двигунів і трансмісій
Водночас конкурентні переваги України у виробництві бронеавтомобілів не означають, що галузь має повністю замкнений виробничий цикл. Найбільшою проблемою залишається відсутність розвиненої автомобільної індустрії, яка могла б забезпечити підприємства власними силовими агрегатами та трансмісіями.
За словами керівника «Української бронетехніки», автомобільне виробництво в Україні фактично зникло ще у 2008 році. Однією з причин він називає вступ держави до Світової організації торгівлі без перехідного періоду. У результаті вітчизняні виробники опинилися в умовах конкуренції з потужними міжнародними компаніями, не маючи достатньої державної підтримки та технологічної бази.
Нині українські підприємства переважно працюють із готовими шасі та комплектувальними. Це дає змогу швидко збирати броньовані машини, але водночас створює залежність від закордонних постачальників. Без власних двигунів і трансмісій Україна має обмежені можливості впливати на собівартість, технічні характеристики та стабільність поставок.
Саме в цьому напрямі західні виробники поки що мають істотну перевагу. Вони спираються на багаторічну автомобільну школу, розвинені ланцюги постачання та масштабне серійне виробництво компонентів. Українські підприємства можуть швидше розробляти броньовані платформи, однак не здатні повною мірою конкурувати у створенні базових автомобільних агрегатів.
Відсутність власних двигунів і трансмісій впливає не лише на економіку виробництва. Вона також ускладнює ремонт, обслуговування та модернізацію техніки. Розвиток цього напряму міг би посилити незалежність українського оборонно-промислового комплексу, створити нові робочі місця та забезпечити додаткове зростання суміжних підприємств.
Захист виробництв як умова розвитку оборонної промисловості
Ще одним критично важливим питанням для українського бізнесу є безпека підприємств. Виробники оборонної техніки працюють під постійною загрозою ракетних і дронових атак. Тому інвестиції в обладнання, розширення виробництва та збільшення штату неможливо розглядати окремо від питання фізичного захисту заводів і виробничих майданчиків.
Владислав Бельбас зазначив, що під час війни безпека розташування підприємств виходить на перше місце. Навіть високотехнологічне виробництво не може стабільно працювати, якщо його персонал, обладнання та запаси комплектувальних залишаються вразливими. Пошкодження підприємства здатне зупинити виконання контрактів і порушити постачання техніки військовим підрозділам.
На думку керівника компанії, галузі потрібні чітко визначені державні програми підтримки. Йдеться не лише про кредитування, а й про механізми воєнного страхування, компенсацію ризиків, створення захищених виробничих майданчиків та облаштування підземних або укритих приміщень для розміщення критично важливого обладнання.
Наявність таких програм могла б стати важливим сигналом для інвесторів. Бізнесу необхідно розуміти, що держава готова розділяти частину ризиків, пов’язаних із війною. Це особливо важливо для підприємств, які планують довгострокові проєкти, закупівлю дорогого обладнання та розширення виробничих потужностей.
Попри обмеження, українська бронетехніка продовжує розвиватися. Нові машини отримують сучасні бойові модулі, зокрема дистанційно керовані системи українського виробництва. Показовим прикладом такого підходу став бронеавтомобіль «Новатор 2», представлений компанією разом із партнером. Його концепція демонструє прагнення українських виробників поєднувати мобільність, захист і можливість встановлення сучасного озброєння.
Перспективи галузі залежатимуть від того, чи зможе Україна перейти від окремих успішних проєктів до системного розвитку повного виробничого циклу. Збереження переваг у швидкості та вартості має супроводжуватися інвестиціями у двигуни, трансмісії, електроніку, матеріали й захищену інфраструктуру.
Україна вже довела, що здатна створювати конкурентні бронеавтомобілі швидко, ефективно та з урахуванням реальних бойових потреб. Наступним кроком має стати зміцнення промислової бази, без якої неможливо забезпечити технологічну незалежність. Поєднання інженерної гнучкості, державної підтримки та безпечних виробничих умов може перетворити українське бронемашинобудування на один із ключових секторів національної економіки й оборони.