Сергій Пономарьов
Десятиліттями Іран витрачав нафтодолари на підтримку мережі терористичних рухів по всьому регіону. Але тепер гроші потекли у зворотному напрямку. Як пише Axios, ослаблення іранської економіки, міжнародні санкції, посилення контролю за фінансовими каналами та втрати союзників змусили Тегеран дедалі більше покладатися на власні проксі-угруповання. Частина з них уже не лише отримує ресурси від Ірану, а й сама генерує кошти, які можуть підтримувати іранську систему впливу.
Ця тенденція свідчить про помітну зміну балансу сил на Близькому Сході. Раніше Іран виступав головним фінансовим центром так званої «осі опору», спрямовуючи гроші, зброю, технології та інструкторів до союзних угруповань у Лівані, Газі, Ємені, Сирії та Іраку. Сьогодні ж економічні проблеми країни та масштабні витрати на регіональне протистояння обмежують можливості Тегерана.
Як Іран будував мережу регіонального впливу
Іранська стратегія багато років ґрунтувалася на створенні й підтримці недержавних збройних формувань. Завдяки цьому Тегеран міг впливати на політичні процеси за межами власних кордонів, не вступаючи щоразу у пряме протистояння з сильнішими супротивниками. Союзні організації виконували роль військового, політичного та розвідувального інструменту, а водночас ставали важелем тиску на Ізраїль, США та арабські держави.
Найвідомішим прикладом залишається ліванська «Хезболла», яку вважають одним із найсильніших партнерів Ірану в регіоні. Тегеран роками надавав їй значні фінансові ресурси, озброєння й технічну допомогу. Подібна модель застосовувалася щодо інших угруповань: підтримка дозволяла їм розбудовувати власну інфраструктуру, брати участь у політиці та контролювати важливі території.
Однак така система виявилася дорогою для самого Ірану. Країна стикається з обмеженнями на експорт нафти, падінням купівельної спроможності населення, інфляцією та дефіцитом іноземної валюти. Додатковим тягарем стали витрати на військові програми, протистояння з Ізраїлем і підтримку союзників у кількох конфліктах одночасно.
Проксі-угруповання переходять до самофінансування
На цьому тлі союзні Ірану організації дедалі активніше використовують власні джерела доходів. Йдеться про контроль над прикордонною торгівлею, митними потоками, нелегальним переміщенням товарів, рекетом, тіньовими підприємствами, пожертвами та іншими схемами. В окремих випадках прибутки від такої діяльності можуть бути більшими за прямі виплати, які раніше надходили з Тегерана.
Збройні угруповання в регіоні також навчилися діяти як самостійні економічні структури. Вони створюють мережі компаній, використовують посередників, переводять кошти через кілька юрисдикцій і застосовують неформальні системи розрахунків. Це дає їм змогу зберігати фінансову автономію навіть тоді, коли міжнародні санкції ускладнюють доступ Ірану до банківської системи.
Особливе значення мають угруповання, які контролюють території або важливі логістичні маршрути. Вони можуть отримувати прибуток від портів, пунктів пропуску, видобутку ресурсів і торгівлі. Єменські хусити, наприклад, використовують своє розташування біля одного з ключових морських шляхів світу як джерело політичного та економічного тиску. Їхня активність у Червоному морі продемонструвала, що локальне угруповання здатне створювати глобальні наслідки.
Для Ірану це водночас і перевага, і проблема. З одного боку, фінансово самостійні союзники зменшують навантаження на державний бюджет. З іншого — вони стають менш керованими. Якщо угруповання отримує значну частину доходів самостійно, воно може ухвалювати рішення, які не повністю відповідають інтересам Тегерана.
Що означає нова фінансова реальність для регіону
Зміна напрямку фінансових потоків не означає, що Іран втратив усі можливості впливу. Тегеран і надалі залишається важливим постачальником озброєнь, безпілотників, ракетних технологій та військових знань. Проте його роль поступово змінюється: із головного спонсора мережі він перетворюється на координатора, постачальника технологій і політичного покровителя угруповань, які дедалі більше покладаються на себе.
Аналітики вважають, що така модель може зробити регіон ще менш передбачуваним. Раніше міжнародні гравці могли оцінювати поведінку проксі-сил через рішення іранського керівництва. Тепер частина угруповань має власні економічні інтереси, локальні конфлікти та політичні цілі. Це підвищує ризик того, що вони діятимуть самостійно, навіть якщо Тегеран намагатиметься стримати ескалацію.
Для Ізраїлю, США та арабських держав нова ситуація означає необхідність боротися не лише з іранськими каналами фінансування, а й із розгалуженими місцевими економіками терористичних організацій. Санкції проти окремих чиновників або банків уже не завжди здатні перекрити рух коштів. Потрібен контроль за контрабандою, тіньовими компаніями, портами, криптовалютними операціями та нелегальними системами грошових переказів.
Водночас послаблення прямого фінансування може вплинути на внутрішню стабільність самої «осі опору». Угруповання, які відчують скорочення допомоги, можуть почати конкурувати між собою за ресурси, території та маршрути торгівлі. Така боротьба здатна посилити нестабільність у Лівані, Сирії, Іраку та Ємені.
Головний висновок полягає в тому, що Іран уже не має колишньої фінансової свободи. Його союзники стали сильнішими та самостійнішими, але саме тому контроль Тегерана над ними послабився. Фінансова залежність поступово перетворюється на взаємозалежність: Іран надає технології й політичну підтримку, а терористичні угруповання забезпечують себе самі та можуть спрямовувати частину ресурсів назад до іранської системи.
Цей процес може стати одним із найважливіших факторів майбутньої політики Близького Сходу. Якщо раніше регіональна нестабільність значною мірою залежала від здатності Ірану фінансувати своїх партнерів, то тепер небезпека походить і від самих угруповань, які навчилися виживати без постійних державних вливань. Саме тому скорочення іранських доходів не обов’язково означатиме зменшення загроз — у деяких випадках воно може зробити їх більш незалежними, агресивними та складнішими для контролю.