Пономарьова Мар'яна
Російська промисловість дедалі гостріше стикається з проблемою захисту від українських ударів. Масштабні підприємства, військові заводи, нафтопереробні комплекси та інші стратегічні об’єкти розташовані на величезних площах, а тому не можуть бути повністю прикриті засобами протиповітряної оборони. У самій росії вже визнають, що забезпечити надійний захист усіх важливих виробничих майданчиків фактично неможливо.
Про це заявив очільник Російського союзу промисловців і підприємців Олександр Шохін. Його слова свідчать про те, що російський великий бізнес усвідомив системний характер проблеми. Йдеться не про поодинокі інциденти, а про постійну загрозу для об’єктів, які мають значні розміри, складну інфраструктуру та розгалужені комунікації.
Чому російські підприємства виявилися вразливими
За словами Шохіна, значну частину великих промислових підприємств у Радянському Союзі проєктували з урахуванням можливого масштабного військового конфлікту та навіть ядерної війни. Виробничі цехи, склади й допоміжні споруди навмисно розміщували на відстані один від одного. Передбачалося, що в разі потужного удару частина комплексу зможе зберегти працездатність, навіть якщо окремі ділянки будуть зруйновані.
Однак сучасні бойові дії продемонстрували іншу вразливість такої архітектури. Розосередження будівель справді може зменшувати наслідки одного потужного ураження, але водночас воно значно ускладнює охорону всієї території. Підприємства розтягуються на кілька кілометрів, між окремими об’єктами проходять довгі трубопроводи, енергетичні лінії, транспортні маршрути та інші комунікації.
Саме тому повноцінний протиповітряний захист великих промислових комплексів потребує величезної кількості систем, особового складу та технічних ресурсів. Навіть за наявності сучасних засобів оборони неможливо гарантувати, що кожен сектор підприємства буде захищений однаково ефективно. Окремою проблемою залишається необхідність одночасно прикривати десятки об’єктів у різних регіонах росії.
Російський представник фактично визнав, що стара промислова інфраструктура не була пристосована до масованих атак безпілотників. Вона створювалася під зовсім інші сценарії, коли основними загрозами вважалися авіаційні нальоти, ракети великої дальності або ядерний удар. Натомість дрони можуть здійснювати регулярні атаки, проникати на значну відстань і вражати конкретні вузли виробничого ланцюга.
Українські удари створюють проблеми для економіки РФ
Об’єктами атак стають не лише російські нафтопереробні заводи. У зоні ризику перебувають підприємства військово-промислового комплексу, аеродроми, хімічні комбінати, склади, логістичні центри, енергетичні вузли та великі центри обробки даних. Ураження будь-якої важливої ланки може вплинути на роботу всього комплексу або порушити постачання сировини, пального й комплектувальних.
Особливе значення мають атаки на нафтопереробну галузь. Пошкодження технологічних установок, резервуарів, насосних станцій або систем управління здатне призвести не лише до пожежі, а й до тривалої зупинки виробництва. Відновлення таких об’єктів потребує спеціального обладнання, кваліфікованих працівників і значних коштів. Якщо частину необхідних компонентів складно придбати через санкційні обмеження, ремонт може затягнутися на невизначений час.
Лише протягом одного місяця через пошкодження та пожежі роботу призупиняли одразу п’ять російських нафтопереробних заводів. Серед них був і Московський нафтопереробний завод. Такі випадки демонструють, що удари впливають не тільки на конкретні підприємства, а й на стабільність паливного ринку, транспортну систему та забезпечення армії.
Для росії проблема посилюється тим, що промислові комплекси часто розташовані поблизу великих міст або важливих транспортних маршрутів. Будь-яка пожежа на території підприємства змушує вводити обмеження, евакуювати працівників, перекривати дороги та зупиняти виробничі процеси. Навіть якщо безпілотник не знищує ключове обладнання, сам факт атаки може спричинити тривалу перевірку та вимушений простій.
Водночас постійне переміщення або розосередження виробництва не розв’язує проблему. Нові майданчики також потребують електроенергії, логістики, охорони та підготовленого персоналу. Чим більше підприємство залежить від складної мережі комунікацій, тим більше потенційних вразливих місць воно має.
Москва намагається посилити контроль над підприємствами
На тлі регулярних атак російська влада намагається посилити контроль над об’єктами, які вважає критично важливими. Володимир путін підписав указ, що передбачає можливість передавання державі підприємств та об’єктів, які стають цілями атак безпілотників. Такий крок свідчить про прагнення кремля централізувати управління стратегічними активами й швидше ухвалювати рішення щодо їхньої охорони.
Проте формальна зміна власника не здатна автоматично зробити промисловий об’єкт невразливим. Держава може посилити охорону, встановити додаткові системи спостереження або розгорнути нові засоби протиповітряної оборони, але всі ці заходи мають фізичні та фінансові обмеження. Неможливо одночасно забезпечити щільне прикриття кожного заводу, аеродрому, складу та енергетичного вузла на величезній території росії.
Заява голови РСПП важлива тим, що проблему визнав представник великого російського бізнесу, а не лише військовий оглядач чи опозиційний політик. Фактично йдеться про підтвердження того, що російська система захисту не встигає адаптуватися до нової реальності. Масштаб українських атак змушує Москву витрачати дедалі більше ресурсів на оборону тилових об’єктів, водночас повної гарантії безпеки вона надати не може.
Росія не здатна захистити всі промислові підприємства від атак одночасно, оскільки її інфраструктура надто велика, розосереджена та залежна від численних комунікацій. Українські удари продовжують оголювати слабкі місця російської економіки й військової машини. Навіть часткове пошкодження окремих об’єктів змушує підприємства зупинятися, витрачати кошти на ремонт і переглядати звичні схеми роботи.
Таким чином, визнання російського бізнесу є показовим сигналом. Москва може посилювати протиповітряну оборону, змінювати систему управління та передавати підприємства під державний контроль, але повністю закрити небо над усіма стратегічними об’єктами їй не вдається. Чим довше тривають атаки, тим сильніше проявляються структурні проблеми російської промисловості, які неможливо вирішити лише адміністративними рішеннями.