Роксолана Мережко
Німецьке видавництво Molino призупинило публікацію роману про стосунки між українкою та російським військовим. Рішення ухвалили після хвилі критики, авторських пояснень і дискусії про те, чи не романтизує книжка окупацію, війну та насильство проти цивільного населення України.
Роман мав назву «Ким я є, коли ти дивишся на мене», а його вихід у Німеччині планували на 1 листопада. Видавництво повідомило, що відмовилося від публікації на прохання самої авторки Юни Лібрехт, а також після численних критичних звернень читачів і спостерігачів.
Чому в Німеччині розкритикували роман
Суперечки навколо книжки виникли через сюжет і спосіб його представлення в анотації. У центрі історії перебуває українська цивільна жінка Люсія, яка опиняється в окупованому Херсоні після захоплення міста російськими військами. Вона втрачає майже все, що раніше визначало її життя, а після вибуху її рятує російський військовий у масці.
Згодом між героями виникають таємні та пристрасні стосунки. У міру розвитку сюжету Люсія дізнається більше про чоловіка, який її урятував. Водночас навіть опис роману визнає, що почуття не здатні скасувати насильство, виправдати окупацію або зняти відповідальність за злочини війни.
Саме таке поєднання любовної історії з російською окупацією викликало найбільше запитань. Критики наголошували, що образ російського військового як рятівника та коханого української жінки може сприйматися як романтизація реальності, у якій українські цивільні переживають обстріли, примус, катування, викрадення, депортації та інші форми насильства.
Окремо обговорювали й те, наскільки делікатно видавництво поставилося до українського досвіду. На думку критиків, історія про особисті почуття в умовах окупації потребує особливої відповідальності, адже для багатьох українців війна не є абстрактним тлом художнього твору. Це щоденний досвід втрати близьких, руйнування домівок, вимушеного переміщення та боротьби за виживання.
Позиція видавництва та авторки
Керівник Molino Маттіас Слунічек заявив, що задум авторки полягав в історії про двох людей, які зустрічаються в надзвичайних обставинах. За його словами, книжка мала показати, що людський зв’язок може виявитися сильнішим за зовнішні обставини, а також утверджувати гуманність і мир та виступати проти війни.
Водночас керівник видавництва визнав, що реакція на роман виявилася критичною. Після звернень читачів і дискусій щодо змісту та рекламної подачі книжки Molino вирішило не продовжувати підготовку до її публікації. Таким чином, запланований на листопад реліз скасували ще до виходу роману.
Юна Лібрехт зі свого боку заявила, що не хотіла нікого образити або створити враження, ніби війна може бути романтичною. Авторка перепросила перед тими, хто відчув себе скривдженим чи ображеним через сюжет, опис героїв або спосіб представлення твору.
Письменниця наголосила, що її наміром не було виправдання російської агресії. Проте критики звернули увагу: навіть антивоєнний задум може мати інший ефект, якщо в центрі оповіді опиняється романтичний образ представника армії держави-агресора. Особливо складно сприймається така історія в контексті окупованого українського міста та страждань місцевих жителів.
Дискусія про відповідальність у літературі про війну
Ситуація навколо роману в Німеччині показала, наскільки гостро сьогодні сприймають художні твори про російсько-українську війну. Література може досліджувати складні моральні обставини, суперечливі почуття та неоднозначні рішення персонажів. Проте під час зображення окупації важливо не втрачати з поля зору нерівність сторін і реальну природу конфлікту.
Російські військові перебувають на території України не як нейтральні спостерігачі, а як представники армії держави, що розпочала повномасштабне вторгнення. Тому образ окремого військовослужбовця, який рятує цивільну жінку, може відволікати увагу від системного насильства та створювати небезпечну ілюзію симетрії між окупантами й жертвами окупації.
Для української аудиторії подібні сюжети також можуть бути травматичними. Романтичне трактування відносин між українкою та російським військовим здатне сприйматися не як заклик до миру, а як применшення досвіду людей, які пережили окупацію. Саме тому питання контексту, авторської відповідальності та маркетингової подачі стало центральним у цій дискусії.
Скасування публікації не означає заборони художнього осмислення війни чи складних людських почуттів. Однак воно демонструє, що видавці змушені уважніше оцінювати твори, у яких воєнні злочини, окупація та травма цивільного населення поєднуються з жанровими елементами любовного роману. Для читачів важливо розуміти, чи допомагає така історія усвідомити наслідки агресії, чи, навпаки, пом’якшує її сприйняття.
Історія з романом «Ким я є, коли ти дивишся на мене» стала черговим прикладом того, як культурні продукти про війну викликають суспільну реакцію далеко за межами України. У центрі уваги опинилися не лише літературний задум і свобода творчості, а й питання пам’яті, справедливості та поваги до людей, які безпосередньо постраждали від російської агресії.