Поліція не впорається з мобілізацією наодинці, - Вигівський

Ситуація з мобілізацією в Україні набуває нових обертів, а дискусія про роль Національної поліції у цьому процесі викликає широкий суспільний резонанс. Голова Нацполіції Іван Вигівський відкрито заявив, що поліція не зможе самостійно виконувати повні мобілізаційні функції, і аргументи на користь цієї позиції заслуговують на уважний аналіз з боку державних органів та громадськості.

Поліція не впорається з мобілізацією наодинці, - Вигівський

В інтерв'ю РБК-Україна Іван Вигівський підкреслив, що Національна поліція України не має ні ресурсів, ні повноти повноважень для того, щоб самостійно реалізувати всі заходи, пов'язані з мобілізацією. Згідно з публічними заявами, Міністерство оборони готує реформу мобілізації, де значна роль планується за Нацполом, з розширенням повноважень у частині розшуку військовозобов’язаних. Однак цей підхід зустрічає обґрунтовані заперечення з боку керівництва поліції.

Читайте також: Блокпостів ТЦК стало більше. Чи можуть там затримувати і як поводитися при перевірках

Чому Нацполіція не може виконувати мобілізаційні функції самостійно

За словами Вигівського, є як мінімум дві ключові причини, які унеможливлюють покладання на поліцію всіх мобілізаційних обов’язків. По-перше, критичний некомплект особового складу. Війна значно навантажила правоохоронні підрозділи, і нинішній кадровий ресурс Нацполіції не дозволяє взяти на себе додаткові масові операції з розшуку та доставляння військовозобов’язаних до територіальних центрів комплектування (ТЦК).

По-друге, спектр функцій поліцейських значно розширився в умовах повномасштабного вторгнення: охорона публічної безпеки, робота на лінії фронту в прифронтових районах, розслідування воєнних злочинів, взаємодія з міжнародними місіями та гуманітарна допомога. Додавання до цього повноважень з фактичного виконання мобілізаційних заходів може призвести до зниження якості основних поліцейських функцій, погіршення оперативності та зростання ризиків для громадян.

Крім внутрішніх ресурсних обмежень, існує й інший важливий фактор — репутація. Поліція завжди була у полі зору людей, і суспільна довіра до неї є критично важливою для забезпечення правопорядку після завершення бойових дій. Вигівський наголосив: "Є такий вислів 'війна все спише', але не для поліції. Ми завжди у полі зору людей, і завжди боролись за високий рівень репутації. І саме нам після закінчення війни і далі працювати з населенням". Використання поліції в ролі основного інструмента мобілізації може негативно позначитися на довірі громадян і ускладнити відновлення нормальних відносин після війни.

Також слід врахувати юридичні та процедурні аспекти: робота з персональними даними, порядок затримань і доставлень, повноваження щодо примусових дій — усе це вимагає чіткого правового врегулювання та спеціальної підготовки, яка не завжди притаманна повсякденним поліцейським завданням.

Уряд вже вніс зміни до порядку отримання відстрочки від мобілізації, зокрема щодо осіб, які звертаються через територіальні центри комплектування. Така практика свідчить про необхідність розділення функцій: ТЦК і Служба призову (СП) мають залишатися основними суб’єктами адміністрування мобілізаційних процесів, тоді як поліція може забезпечувати супровід там, де це потрібно, але не брати на себе повну відповідальність за весь комплекс заходів.

Водночас, у межах реформування системи мобілізації важливо проаналізувати міжнародний досвід. У багатьох країнах залучення правоохоронних органів до мобілізації відбувається обмежено і лише за чітко визначених умов. Ефективна модель передбачає розподіл повноважень між військовими комісіями, місцевою адміністрацією та спеціалізованими держструктурами, з чітким визначенням ролі поліції — забезпечення громадської безпеки та порядку під час мобілізаційних заходів, а не реалізація всіх технічних і адміністративних процедур.

Крім того, у контексті поточної безпекової ситуації важливо враховувати інформаційні ризики. Розширення повноважень поліції у сфері мобілізації може використовуватися супротивником у інформаційних операціях для послаблення довіри до правоохоронних органів, що матиме тривалі наслідки для стабільності в постконфліктний період.

Нарешті, в публічному просторі з’являється і стратегічний вимір — можливі сценарії подальшого розвитку війни. За даними РБК-Україна, у Кремлі розглядають щонайменше три сценарії подальших дій залежно від розвитку обстановки на фронті та переговорного процесу. У разі ескалації потреба в ефективній мобілізаційній системі лише зростатиме, але ще важливіше — система має бути гнучкою, законною і справедливою, щоб не підривати моральний стан суспільства та довіру до інституцій.

Отже, ключові висновки такі: повна перекладка мобілізаційних функцій на Нацполіцію є ризикованою і може призвести до зриву як поліцією своїх базових завдань, так і мобілізаційного процесу загалом. Потрібне комплексне рішення, що включатиме реформу ТЦК, посилення кадрового потенціалу ЗСУ та відповідних адміністративних структур, чітке правове регулювання і прозору комунікацію з громадянами.

Національна безпека та ефективність мобілізації залежать від злагодженої взаємодії державних органів, а не від тимчасового перекладання функцій з однієї інституції на іншу. Реформа має бути орієнтована на довгострокову перспективу, враховувати потребу в післявоєнній відбудові інституцій довіри та мінімізувати ризики для репутації органів, які і після завершення бойових дій будуть працювати зі суспільством.

Публічна дискусія навколо ролі поліції в мобілізації має підштовхнути законодавців і уряд до пошуку збалансованих рішень: визначити чіткі межі повноважень, забезпечити належне фінансування та підготовку персоналу, а також розробити механізми взаємодії між Нацполіцією, ТЦК, Міноборони і місцевими органами влади. Тільки так можна гарантувати, що мобілізаційні заходи будуть ефективними, законними та політично виваженими.