Шок від WSJ: США у війні з Іраном втратили понад 1000 ракет Tomahawk

Сенсаційна публікація у The Wall Street Journal, яку передрукувала «Європейська правда», викликала хвилю занепокоєння в колах національної безпеки: за час війни з Іраном США нібито витратили величезні обсяги далекобійних і протиповітряних ракет, що може ускладнити готовність до інших можливих конфліктів, зокрема щодо Тайваню.

Шок від WSJ: США у війні з Іраном втратили понад 1000 ракет Tomahawk

Джерело: публікація The Wall Street Journal у матеріалах, оприлюднених також «Європейською правдою», посилається на слова американських посадовців і аналітиків, які оцінюють масштаби витрат боєприпасів під час операцій проти Ірану. За їхніми даними, від початку бойових дій США вистрілили понад тисячу ракет типу Tomahawk та витратили тисячі ракет протиповітряної оборони.

Деталі витрат та масштаби проблеми

За повідомленнями чиновників, від 28 лютого, коли ескалація між США та Іраном перейшла у активну фазу, американські збройні сили застосували більше ніж 1 000 крилатих ракет Tomahawk. Окрім того, називають витрати від приблизно 1 500 до 2 000 одиниць різних перехоплювачів та зенітних ракет, включно з елементами до систем THAAD, Patriot і Standard Missile. Така інтенсивність використання швидко виснажила запаси, які формувалися роками.

За оцінками експертів з оборони, повна відновлювальна програма запасів може тривати роками — деякі джерела говорять про строк до шести років, якщо не прискорити виробничі обсяги та не змінити логістику постачання. Ситуація посилюється тим, що частина усталених виробничих ліній вже завантажена контрактами та не готова миттєво наростити темпи випуску складних високотехнологічних ракет.

Утім, інші посадовці в адміністрації вважають, що при значних інвестиціях у оборонно-промислову базу, а також із застосуванням політики масового виробництва більш дешевих типів боєприпасів, терміни поповнення можна істотно скоротити. Дискусії в адміністрації стосуються пріоритетів: оперативне відновлення специфічних запасів протиповітряної оборони чи зміцнення загальної мобілізаційної потужності промисловості.

Наслідки для Тайваню та стратегічні ризики

Одним із головних тривожних висновків у публікаціях стало зауваження, що виснаження запасів може обмежити здатність США оперативно відреагувати на раптову кризу в регіоні індо-тихоокеанського театру, зокрема якщо виникне необхідність захисту Тайваню від потенційного вторгнення з боку Китаю. Деякі чиновники висловлюють побоювання, що у разі швидкої ескалації США не зможуть у повному обсязі виконати завдання щодо стримування через дефіцит ключових боєприпасів.

Водночас інші наголошують, що наразі прямих індикаторів неминучого конфлікту з Китаєм немає: у відносинах між Вашингтоном і Пекіном продовжуються дипломатичні контакти, а саміт на високому рівні готується за участі лідерів. Проте навіть за відсутності безпосередньої загрози, виклик стійкості запасів підсилює аргументи на користь модернізації стратегії зберігання та виробництва боєприпасів.

Контекст підсилюють попередні повідомлення медіа: низка джерел інформувала, що частина запасів для систем Patriot була витрачена на операції в регіоні, а постачання озброєнь європейським партнерам може зазнати затримок у зв’язку з перенаправленням ресурсів. Це створює ланцюговий ефект, який впливає на альянси та плани колективної оборони.

Експерти радять розглянути кілька партнерських кроків, щоб зменшити ризики: диверсифікація постачальників, інвестиції у масштабоване виробництво дешевших, але ефективних ракет, створення мобільних аварійних резервів та координація з союзниками щодо спільного зберігання критичних компонентів. Політичні рішення вимагають балансу між швидким відновленням боєприпасів і довгостроковою стратегією оборонного освоєння технологій.

Підсумовуючи, повідомлення WSJ та коментарі посадовців підкреслюють, що інтенсивність сучасних конфліктів може різко вплинути на готовність та спроможність реагувати у віддалених регіонах світу. Це ставить перед військово-політичним керівництвом США завдання терміново переглянути запаси, логістику й інвестиції у виробничі потужності, щоб уникнути стратегічної вразливості у майбутньому.