Для малої дронової ППО в Україні дуже сильно не вистачає радарів — військовий СБС

Українська малогабаритна дронова протиповітряна оборона стикається з гострим дефіцитом радіолокаційних засобів — про це прямо заявив військовослужбовець батальйону безпілотних систем 59-ї штурмової бригади СБС Серж Марко в інтерв'ю Radio NV. Брак радарів істотно ускладнює виявлення низько літаючих і малопомітних безпілотників, що підвищує ризики для підрозділів на передовій та цивільної інфраструктури.

Для малої дронової ППО в Україні дуже сильно не вистачає радарів — військовий СБС

Військовослужбовець батальйону безпілотних систем 59-ї штурмової бригади СБС Серж Марко в інтерв'ю Radio NV розповів, що для малої дронової протиповітряної оборони в Україні не вистачає радарів. Ця проста, але драматична за наслідками констатація підкреслює проблему, яка поширюється від окремих підрозділів до загальнонаціональної системи безпеки.

Причини дефіциту і оперативні наслідки

Дефіцит радарів має кілька взаємопов'язаних причин. По-перше, традиційні радіолокаційні станції переважно призначені для виявлення великих цілей на значних висотах — вони слабко працюють проти малих БПЛА, які літають низько та мають малу ефективну площу розсіювання. По-друге, модернізація та масове придбання компактних радарів для малої ППО обмежені бюджетними, виробничими та логістичними можливостями. По-третє, ворог застосовує тактику насичення, дрібні та дешеві камікадзе-дрони, що вимагає швидкого виявлення та автоматичної взаємодії з засобами ураження.

Оперативні наслідки очевидні: зниження часу попередження про наближення загрози, менш точне наведення засобів ППО та вищий відсоток успішних атак на критичну інфраструктуру і підрозділи. Для батальйонів на передовій це означає збільшення втрат техніки та особового складу, зниження маневровості та обмеження використання відкритих позицій.

Можливі рішення: від імпорту до національного виробництва

Насамперед потрібно диверсифікувати джерела постачання радарів: імпорт вузькоспеціалізованих систем, закупівлі у партнерів, які вже мають досвід у боротьбі з дронами, та передача технологій. Водночас важливо інтенсифікувати національну розробку — створення легких, енергоефективних, мережевих радарів, які можна інтегрувати з оптичними та АФАР-системами.

Крім апаратного оснащення, ключову роль грають програмні рішення: алгоритми машинного навчання для класифікації об'єктів, об'єднання даних з різних сенсорів у єдину картину поля бою, а також швидкі канали зв'язку для автоматичної взаємодії між радаром, оператором та засобами ураження. Інтеграція радарів в єдину мережу ППО дозволить краще розподіляти ресурси та зменшити час реагування.

Варто також звернути увагу на мобільні рішення — переносні та установні станції, які можна швидко розгорнути на тактичному рівні. Такі пристрої повинні бути захищені від електронних перешкод, мати низьке енергоспоживання та можливість працювати в умовах обмеженої інфраструктури.

Паралельно з радарними системами держава і партнери можуть інвестувати в комплексний підхід: динамічне управління периметром оборони, розгортання контрбатарейних засобів, розвідка і попередження через супутникові дані, а також підвищення навичок операторів БПЛА і ППО. Навчання особового складу та стандартизація процедур дозволять краще використовувати наявні засоби.

З огляду на сказане Сержа Марко, проблема дефіциту радарів — це не лише технічне запитання, а питання стратегії. Швидкі кроки за напрямами імпорту, локального виробництва, програмної інтеграції та підготовки персоналу здатні суттєво підвищити ефективність малої дронової ППО та знизити ризики для військових і цивільних об'єктів. Усвідомлення цієї проблеми на рівні керівництва та суспільства — перший крок до її вирішення.