Зоряна Білокрай
США протягом усієї війни діють так, ніби вони страждають від війни більше, ніж Україна. Такий висновок дедалі частіше звучить у міжнародних дискусіях про американську політику, військову допомогу Києву та майбутнє безпеки Європи. На тлі заяв Дональда Трампа про необхідність якнайшвидшого завершення війни американська позиція для багатьох українців виглядає не просто суперечливою, а відверто болючою. Водночас британське видання The Telegraph нагадує: Трамп не перший президент США, якого в Україні сприймають як політика, що готовий пожертвувати українськими інтересами заради власних геополітичних розрахунків.
У центрі уваги опинилася головна дилема американської зовнішньої політики: Вашингтон декларує підтримку територіальної цілісності України, але водночас постійно обмежує масштаби та умови допомоги. Кожне нове рішення супроводжується застереженнями, дискусіями про ризики ескалації та побоюваннями щодо реакції росії. Для країни, яка щодня захищається від ракетних ударів і наступу агресора, така обережність союзника часто виглядає як відмова від чіткої стратегії.
Чому Трамп опинився в центрі критики
Дональд Трамп побудував свою політичну риторику на обіцянці швидко завершити війну. Він неодноразово давав зрозуміти, що прагне перевести конфлікт у площину переговорів і домогтися домовленостей між Києвом та Москвою. Проблема полягає в тому, що будь-які переговори без достатніх гарантій безпеки можуть перетворитися на вимогу до України погодитися на втрату територій або обмеження власного суверенітету.
Для Трампа війна в Україні є також частиною внутрішньополітичної боротьби у США. Він критикує попередню адміністрацію за масштабну підтримку Києва, називаючи її надмірно дорогою для американських платників податків. Такий підхід добре відповідає настроям частини виборців, які вважають, що Сполучені Штати мають зосередитися на власних проблемах. Проте для України подібні заяви означають невизначеність щодо постачання зброї, фінансування та довгострокової стратегії стримування росії.
Ключова претензія до Трампа полягає не лише в його бажанні завершити війну, а й у тому, що він часто говорить про Україну без чіткого підтвердження готовності змусити Росію припинити агресію. Якщо тиск буде спрямований переважно на Київ, результатом може стати не справедливий мир, а тимчасове перемир’я, яке дозволить кремлю відновити сили та підготуватися до нового нападу.
Попередники також ухвалювали рішення всупереч інтересам Києва
Автори аналітичних матеріалів наголошують, що розчарування України американською політикою почалося задовго до повернення Трампа до великої політичної сцени. У різні періоди президенти США намагалися балансувати між підтримкою України та прагненням уникнути прямого зіткнення з росією. Така політика нерідко створювала враження, що Вашингтон готовий захищати власні інтереси навіть тоді, коли це послаблює позиції Києва.
За адміністрації Барака Обами США обережно реагували на російську агресію після окупації Криму та початку бойових дій на Донбасі. Україна отримувала політичну підтримку й санкційну допомогу, але Вашингтон тривалий час не наважувався наданням потужнішої зброї змінити ситуацію на полі бою. Побоювання, що постачання сучасних озброєнь спровокує ширшу війну, фактично залишали Україну в умовах обмеженої підтримки.
За президентства Джо Байдена американська допомога стала значно масштабнішою, особливо після повномасштабного вторгнення росії. Однак і ця адміністрація діяла поступово. Рішення про передачу окремих видів зброї ухвалювалися після тривалих дискусій, а обмеження щодо використання американських систем на території росії створювали для української армії додаткові труднощі. З одного боку, США допомагали Україні вистояти, а з іншого — не завжди дозволяли використати надані можливості максимально ефективно.
Саме тому теза про те, що Трамп є єдиним американським президентом, який «зраджує» Україну, виглядає спрощеною. Його підхід може бути різкішим і прямолінійнішим, але загальна проблема має глибше коріння. Американські адміністрації часто сприймають українську війну через призму глобального балансу сил, конкуренції з Китаєм, виборчої політики та ризику прямого конфлікту між ядерними державами.
Україна опинилася перед складним вибором
Для Києва нинішня ситуація означає необхідність одночасно зберігати підтримку США та посилювати власну спроможність діяти без постійної залежності від рішень одного союзника. Україна потребує не ситуативних пакетів допомоги, а передбачуваної системи безпеки, стабільного виробництва озброєнь і чітких гарантій, що нова домовленість не стане паузою перед наступною війною.
Європейські держави також змушені переглядати свою роль. Протягом тривалого часу саме Сполучені Штати залишалися головним постачальником військової допомоги та координатором західної політики щодо росії. Якщо Вашингтон скоротить підтримку або спробує нав’язати Києву невигідний формат миру, Європі доведеться швидко збільшувати оборонні витрати, виробництво боєприпасів і масштаби військової допомоги Україні.
Водночас українське суспільство дедалі гостріше реагує на формулювання, у яких війну називають лише «конфліктом», а переговори подають як універсальне рішення. Для мільйонів українців це не абстрактне протистояння великих держав, а боротьба за життя, домівки, незалежність і право самостійно визначати майбутнє країни. Будь-яка мирна угода, укладена без участі України або всупереч її інтересам, не матиме міцної основи.
Історія американської політики показує: підтримка України ніколи не була автоматичною. Вона залежала від політичної кон’юнктури, оцінки ризиків і готовності президента США інвестувати ресурси у протистояння російській агресії. Трамп лише зробив цю залежність очевиднішою. Його заяви змусили союзників замислитися, наскільки довго вони можуть покладатися на рішення Вашингтона.
Тому головне питання полягає не в тому, хто саме з американських президентів «зраджує» Україну. Значно важливіше зрозуміти, чи готові Сполучені Штати та Європа визнати: поразка України створить набагато більші ризики, ніж продовження її підтримки. Якщо Захід прагне стабільності, він має не підштовхувати жертву агресії до односторонніх поступок, а сформувати умови, за яких росія не зможе повторити напад. Саме від цього залежатиме не лише майбутнє України, а й безпека всієї Європи.