Їдеш по селу — як мертвий техаський городок: репортаж із служби в ТЦК

Напруга навколо мобілізації в Україні за останні роки виросла до критичного рівня: від відкритих сутичок на вулицях до кримінальних нападів. Служба в територіальних центрах комплектування (ТЦК) сьогодні — це не лише паперова робота, а щоденний контакт із страхом, гнівом і корупційними спокусами. Цей текст — спроба систематизувати досвід людей, які працюють у ТЦК, і показати, чому процес мобілізації часто нагадує хаотичну й непрацюючу систему.

Їдеш по селу — як мертвий техаський городок: репортаж із служби в ТЦК

Територіальні центри комплектування і соціальної підтримки часто лишаються поза увагою політиків та широкої громадськості. Проте саме вони виконують ключові функції мобілізації: ведення обліку, оповіщення, супровід мобілізованих і формування планів комплектування. Практика показує, що структура ТЦК складається з кількох типових сегментів — керівництво, штаб із документальною роботою та оператором реєстру, рота охорони, а також невелика група цивільних працівників. Кожна з цих ланок має свою роль, але й свої вади.

Керівник ТЦК задає тон і політику роботи: від розподілу завдань до методів виконання плану. Штаб працює з паперами, видає довідки, обробляє списки та веде реєстри. Оператор реєстру — той, хто може присвоїти статус «у розшуку» або зняти з нього, і від цього рішення залежить подальша доля людини. Рота охорони, натомість, — це група, яка найчастіше виїжджає в поле: роздає повістки, супроводжує людей до частин, працює на блокпостах. Саме ці екіпажі найчастіше стикаються з агресією та ризиком фізичного нападу.

Робота в ТЦК потребує не лише знань і дисципліни, а й психологічної витримки. Групи оповіщення виходять на маршрути зранку, інколи о 6-й, під дощем чи морозом, щоб опитати людей, перевірити документи і, якщо потрібно, доставити їх до ТЦК. У реальності місцева влада часто уникає прямої участі, побоюючись суспільного тиску, і тому основний тягар падає саме на військових. Як наслідок, виникають конфлікти між військовими, поліцією й цивільним населенням, а ефективність оповіщення знижується.

Структура проблем: від небезпеки на вулицях до корупційних схем

Групи оповіщення нерідко працюють у напруженому режимі: вони не мають засобів для захисту, багато хто з військових не пройшов базової підготовки з безпеки, а в деяких випадках відсутня і належна координація з поліцією. Через це окремі виїзди закінчуються конфліктами — від лайки до використання зброї проти співробітників ТЦК. Подібні інциденти підривають довіру до системи мобілізації і деморалізують самих військових, які змушені працювати у ворожому середовищі.

Окрім фізичних загроз, існує й економічна сторона проблеми. Корупційні схеми всередині деяких центрів дають змогу уникнути призову за гроші або через фіктивні довідки. Практики «зняття з розшуку», фальшиві броні й штучні відстрочки перетворюють мобілізацію на інструмент влади й заробітку. Такі явища деморалізують сумлінних співробітників ТЦК і породжують недовіру в суспільстві: коли люди бачать приклади, що заможні й зв’язкові можуть уникнути служби, це підриває легітимність усієї системи.

Ще одна системна хвороба — низька ефективність. Там, де раніше за день могли вручати десятки повісток, сьогодні є дні, коли за годинник роботи вдається зробити лише одну доставку. Частково це пов’язано з масивом законодавчих відстрочок і бронювань, частково — з усвідомленим уникненням служби великою кількістю громадян. У поєднанні з недостатньою кількістю людей у ТЦК, браком прав і ресурсів, це перетворює мобілізацію на процес, що більше нагадує дрейф, аніж скоординовану державну політику.

Що можна змінити? Перш за все — дати ТЦК правові інструменти та ресурс: захист для працівників, чіткі алгоритми взаємодії з поліцією й місцевою владою, прозорі реєстри й незалежні механізми контролю за бронюваннями. Не менш важливо почати очищення системи від корупції — публічні аудити, електронні інструменти з прозорими логами дій і жорсткі санкції за зловживання. І нарешті — необхідна комплексна комунікація зі суспільством: пояснення потреб, відкритість процедур і готовність держави брати відповідальність за результат.

Мобілізація — складна й болюча частина життя під час війни. Але її форма і якість прямо впливають на боєздатність армії та мораль у суспільстві. Якщо ми хочемо, щоб люди вірили у справедливість та ефективність процесу, потрібні системні зміни в ТЦК і в підході держави до мобілізації загалом. Інакше щоденні виїзди по селах, що нагадують «мертвий техаський городок», залишатимуться для багатьох символом поразки, а не організованої оборони.

Ольга Кириленко, репортаж