Етика брехні. Читаючи Міршаймера на п'ятому році війни

"У час війни правда така дорогоцінна, що її має оберігати охорона з брехні." — Вінстон Черчилль

Розмірковуючи над етикою брехні у політиці, неможливо оминути книгу Джона Міршаймера "Why Leaders Lie". Написана ще в 2011 році, вона пропонує систематичний погляд на те, коли лідери вдаються до обману, які форми брехні існують і які ризики несе запровадження брехливих стратегій у міжнародних відносинах. На п'ятому році російсько-української війни ці питання набувають для України критичного значення: де межа між необхідною інформаційною стратегією і морально неприйнятною маніпуляцією громадською думкою?

Що може виправдати обман?

Міршаймер підходить до питання прагматично: лідери брешуть тоді, коли вважають, що брехня служить національним інтересам. Сам термін "національний інтерес" в його інтерпретації — це не абстрактна ідея, а конкретна мета збереження безпеки та можливості процвітання держави. За цією логікою, суспільство може пробачити маніпуляцію, якщо вона привела до реального захисту життя і суверенітету. Проте є типи брехні, які визнаються Міршаймером як стратегічні інструменти, та є ті, що підривають легітимність влади.

Брехня (lying) — пряме свідоме спотворення фактів. Вона найризикованіша, бо якщо розкривається, втрата довіри може бути фатальною для режиму. Перекручування (spinning) — відбір та підкреслення певних фактів замість інших; менш очевидне, але широко використовуване у медійних кампаниях. Замовчування (concealment) — утримання інформації, яка може зашкодити, часто обґрунтовується необхідністю безпеки.

На міжнародному рівні Міршаймер виділяє низку тактик: міждержавні обмани для стратегічних переваг, нагнітання страху для легітимації воєнних дій, стратегічні приховування під час криз, націоналістична міфотворчість для консолідації, ліберальний обман під соусом цінностей, соціальний імперіалізм як прикриття класових інтересів та ганебне приховування власних злочинів чи помилок. Кожна з цих категорій має свої моральні та політичні наслідки.

Як оцінювати політичну брехню на п'ятому році війни?

Українське суспільство сьогодні живе у постійному напруженні між потребою в правді і потребою в ефективності. Війна диктує жорсткі вимоги до інформаційної політики: необхідно захищати оперативну та стратегічну інформацію, підтримувати мораль і єдність, водночас зберігаючи довіру громадян до інституцій. Відповідь на питання "що дозволено?" мусить починатися з чіткої дефініції національного інтересу. Якщо мета — не просто виживання, а побудова демократичної, правової та економічно стабільної України, то етична межа брехні стає строгішою.

Є такі практики, які під час бойових дій важко виключити: приховування оперативних деталей, тактичні дезінформаційні операції задля безпеки підрозділів і цивільного населення, а також стратегічні комунікації, що формують національну стійкість. Проте слід уникати двох крайнощів: по-перше, "ганебного приховування" — коли брехнею покривають корупційні чи кримінальні дії власного середовища; по-друге, масштабного нагнітання страху або фабрикації міфів, які підривають довіру до демократичних механізмів та обмежують право громадян знати правду.

Етика брехні в умовах війни має враховувати ще один вимір — довгострокові наслідки. Брехня, яка дає тимчасову перевагу, але руйнує інституції та моральні засади суспільства, зрештою обертається проти національного інтересу. Тому критерій оцінки повинен бути подвійним: ефективність у короткостроковій перспективі та сумісність із завданням побудови відкритої, відповідальної держави в довгостроковій перспективі.

Висновок

Читання Міршаймера сьогодні — це не заклик до безкомпромісної аморальності, а нагода поставити важливе питання: які форми брехні ми готові прийняти як суспільство, і за якими умовами вони будуть припустимі? На п'ятому році війни відповіддю на це питання має стати ясна декларація національного інтересу та встановлення прозорих правил підзвітності. Україна не може дозволити собі ані цілком відмовитися від раціональної стратегії інформаційного захисту, ані дозволити безкарне використання брехні у власних інтересах приватних еліт. Обираючи між прагматизмом і цінностями, варто пам'ятати: довіра — це ресурс, який відновити значно важче, ніж тимчасово виграти бій дезінформацією.

Петро Охотін, офіцер Сил Оборони України; фахівець з інформаційної безпеки