Сотні винищувачів для України — є серйозна проблема

Нещодавня заява одного з військових аналітиків привернула увагу суспільства: є ризик, що Україна отримає сотні нових бойових літаків, але не матиме достатньої кількості кваліфікованих кадрів для їх ефективної експлуатації. Така перспектива ставить під сумнів не лише оперативну готовність авіації, а й масштабні витрати на обслуговування та інтеграцію до національної оборонної системи. В умовах триваючого протистояння питання підготовки пілотів і наземного персоналу стає критично важливим.

За словами експерта, ключова загроза полягає у відриві між кількістю техніки та можливостями людського ресурсу. Якщо держава отримає партії сучасних літаків типу Gripen та Rafale, то успіх їх застосування залежатиме від швидкості підготовки пілотів, інструкторів та техніків. Без належного тренування навіть найсучасніша авіатехніка ризикує стати менш ефективною або швидко вивести ресурси на межу можливостей через неправильне технічне обслуговування та невміння оптимально використовувати бойові системи.

Крім того, експерт наголосив на важливості сумісності з системами НАТО та стандартами експлуатації. У разі постачання різних типів літаків виникає додаткове навантаження на матеріально-технічну базу: запасні частини, обладнання для обслуговування, програмне забезпечення для симуляторів і навчальних комплексів. Водночас кадровий чинник — це не лише кількість пілотів, а й рівень їхньої підготовки, досвід застосування в бойових умовах і вміння працювати в мережево-орієнтованих системах.

Є низка причин, чому навчальні програми слід посилити невідкладно. По-перше, підготовка льотчика під бойові стандарти одного типу винищувача може займати роки. Перекваліфікація з одного типу літака на інший — ще більше. По-друге, дефіцит інструкторів у поєднанні з обмеженою кількістю симуляторів створює вузькі місця в навчальному процесі. Це означає, що навіть при наявності фінансування і бажання отримати техніку, брак практично підготовлених кадрів знизить оперативну ефективність.

Експерт пропонує декілька практичних кроків: надання пріоритету підготовці інструкторів за кордоном у партнерів, розгортання українських тренувальних центрів, інвестиції в симулятори та створення швидких курсових програм для вже досвідчених пілотів. Також важливим є питання збереження мотивації персоналу — конкурентна оплата праці, кар’єрні можливості та гарантії безпеки для родин пілотів допоможуть утримати фахівців у Збройних Силах.

Ризики умовно можна розділити на оперативні, технічні та стратегічні. Оперативні — це відсутність достатньої кількості пілотів і затримки з виведенням бортів у бойовий склад. Технічні — недолік запасних частин, брак сервісних фахівців та невідповідність стандартів. Стратегічні — розпорошення ресурсів та ризик витратити мільярди гривень на літаки, які не досягнуть своєї повної бойової потужності через людський ресурсний дефіцит.

Мінімізувати ризики можна через комплексний підхід: створення державних програм з довгострокової підготовки авіаційних кадрів, державно-приватне партнерство у сфері тренажерних центрів, активна співпраця з союзниками з метою закордонного стажування та обміну інструкторами. Не менш важливою є модернізація систем управління навчанням, цифровізація навчальних програм та активне впровадження симуляторів, що дозволить пришвидшити процес підготовки без зростання ризиків для ресурсів авіапарку.

Наприкінці експерт наголосив: отримання сотень сучасних винищувачів може стати переломним моментом для посилення обороноздатності, але лише за умови, що паралельно буде вирішено питання підготовки пілотів та технічного персоналу. Інакше існує реальна загроза витратити значні кошти та ресурси без досягнення очікуваного військово-політичного ефекту. Діючи проактивно, держава має змогу перетворити отримання техніки на реальний фактор посилення безпеки.