Зоряна Білокрай
Українська металургія опинилася під подвійним тиском: росія цілеспрямовано атакує виробничі підприємства, а Євросоюз одночасно скорочує можливості експорту української сталі. Про це генеральний директор «Метінвесту» Юрій Риженков заявив, коментуючи ситуацію в галузі та перспективи роботи промислових компаній в умовах повномасштабної війни.
Металургійний сектор залишається одним із ключових елементів української економіки. Підприємства забезпечують робочі місця, формують значну частину валютної виручки, сплачують податки та підтримують функціонування цілих промислових регіонів. Водночас виробництво сталі є надзвичайно залежним від стабільної роботи енергетичної інфраструктури, логістики й доступу до зовнішніх ринків.
Російські удари створюють для галузі безпосередню фізичну загрозу. Під обстрілами опиняються підприємства, залізничні вузли, енергетичні об’єкти, портова інфраструктура та складські комплекси. Навіть у випадках, коли обладнання не зазнає прямого пошкодження, роботу виробництва можуть зупинити перебої з електроенергією, дефіцит води, пошкодження транспортних маршрутів або небезпека для працівників.
Російські атаки змушують металургію працювати в режимі постійного ризику
За словами керівництва «Метінвесту», українські металургійні підприємства змушені постійно адаптувати виробничі процеси до воєнних умов. Компанії змінюють логістику, перерозподіляють навантаження між майданчиками, створюють резерви критично важливих матеріалів і шукають альтернативні джерела енергії. Однак такі заходи не можуть повністю компенсувати наслідки обстрілів.
Основна проблема полягає у накопичувальному ефекті атак. Одне пошкодження може призвести до багатотижневого простою, а відновлення складного промислового обладнання потребує значних коштів і часу. Частину агрегатів неможливо швидко замінити через їхню високу вартість, унікальні технічні характеристики або тривалі строки виготовлення.
Особливо вразливими є підприємства, розташовані поблизу зон бойових дій. Для них питання безпеки персоналу часто стає важливішим за економічну доцільність продовження виробництва. У разі загрози життю людей компанії змушені зупиняти цехи, евакуювати співробітників і чекати на стабілізацію ситуації.
Війна також призвела до суттєвої зміни географії українського металургійного експорту. До повномасштабного вторгнення значна частина продукції відправлялася традиційними маршрутами через морські порти. Після блокади портів підприємства були змушені переорієнтовуватися на залізничні та автомобільні перевезення через західний кордон. Це збільшило собівартість доставки, ускладнило планування та знизило конкурентоспроможність української продукції.
Європейські торговельні обмеження посилюють тиск на виробників
На додаток до воєнних ризиків українська металургія зіткнулася з новими обмеженнями на європейському ринку. ЄС поступово змінює умови торгівлі, вводить квоти та посилює вимоги до імпорту металопродукції. Для українських компаній це означає скорочення доступних обсягів постачання саме в той момент, коли інші ринки залишаються нестабільними або важкодоступними.
У галузі наголошують, що українські виробники не можуть конкурувати з компаніями з країн, які не зазнають масштабних руйнувань і не несуть додаткових витрат на безпеку, страхування, відновлення інфраструктури та складну логістику. Обмеження експорту до Європи фактично звужують простір для розвитку підприємств і створюють ризик подальшого падіння виробництва.
Для української сталі європейський ринок має стратегічне значення. Він розташований географічно близько, має розвинену промислову базу та потребує металу для будівництва, машинобудування, енергетики й оборонних проєктів. Втрата або скорочення доступу до цього ринку може негативно вплинути не лише на металургійні комбінати, а й на суміжні сфери — видобуток руди, транспорт, ремонтні підприємства, енергетику та сферу послуг.
Представники українського бізнесу закликають європейських партнерів враховувати особливості роботи підприємств у країні, що воює. На їхню думку, торговельна політика щодо України має бути пов’язана із завданнями збереження виробничого потенціалу та підтримки економічної стійкості. Йдеться не лише про тимчасові пільги, а й про довгострокові правила, які дозволять компаніям планувати інвестиції та модернізацію.
Майбутнє галузі залежить від доступу до ринків і відновлення виробництва
Попри складні умови, металургійні компанії продовжують підтримувати роботу підприємств і вкладати кошти у відновлення пошкоджених об’єктів. Вони також розглядають можливість розвитку виробництва продукції з вищою доданою вартістю. Такий підхід може допомогти зменшити залежність від продажу напівфабрикатів і посилити позиції України у європейських ланцюгах постачання.
Важливим напрямом залишається декарбонізація металургії. Європейський ринок дедалі більше орієнтується на продукцію з низьким вуглецевим слідом, тому українські виробники мають модернізувати технології та поступово переходити до більш екологічних способів виплавки сталі. Однак реалізація таких проєктів потребує значних інвестицій, стабільного експорту та гарантій безпеки.
Без підтримки експорту модернізація української металургії буде значно складнішою. Підприємствам необхідні доступ до кредитування, страхування воєнних ризиків, надійна логістика та прогнозовані умови торгівлі з Євросоюзом. Не менш важливо забезпечити захист енергетичної інфраструктури, адже стабільне електропостачання є базовою умовою для безперервної роботи промислових підприємств.
Ситуація в металургії безпосередньо впливає на економічну стійкість України. Кожна зупинка комбінату означає втрати для бюджету, скорочення замовлень у суміжних компаній і ризик звільнення працівників. Водночас збереження виробництва дає змогу підтримувати громади, фінансувати відновлення та забезпечувати країну валютними надходженнями.
Українська металургія вже довела здатність працювати в умовах масштабних викликів, але подальше відновлення неможливе без узгодженої політики держави та міжнародних партнерів. Російські атаки руйнують виробничі можливості, а обмеження на європейському ринку зменшують простір для збуту. Саме тому майбутнє галузі залежатиме від того, чи зможе Україна зберегти доступ до ключових ринків, захистити промислову інфраструктуру та створити умови для інвестицій у нові технології.