Всеволод Чабанець
Легендарний нападник київського «Динамо» Віктор Хлус розповів про свій футбольний шлях, роботу під керівництвом Валерія Лобановського, виступи за українські та закордонні клуби, а також про життя після завершення професійної кар’єри. У великій розмові колишній форвард згадав, як звичайний хлопець із Новгорода-Сіверського потрапив до найсильнішої команди країни та став чемпіоном СРСР і володарем Кубка СРСР.
Кар’єра Віктора Хлуса охопила кілька футбольних епох. Він починав у невеликому місті, грав за «Рефрижератор» із Фастова та чернівецьку «Буковину», а згодом опинився в київському «Динамо». У складі столичного клубу нападник виходив на поле поруч з Олегом Блохіним, Вадимом Євтушенком та іншими відомими футболістами. Після київського періоду були «Чорноморець», «Гурія», десять років у Швеції, робота з юними гравцями та багаторічна діяльність у ветеранському футболі.
Віктор Хлус про Лобановського: «Без нього я міг не стати таким футболістом»
Футбол для Хлуса розпочався ще в дитинстві. У школі-інтернаті Новгорода-Сіверського він грав за команду разом зі старшими учнями, а також займався легкою атлетикою. Після восьмого класу юнак переїхав до Чернівців, де вступив до технікуму залізничного транспорту. Саме там його здібності помітив тренер Михайло Мельник, який допоміг зробити перші серйозні кроки у футболі.
Після завершення навчання Хлус за розподілом опинився на Київській залізниці та попросив перевести його до Фастова. У складі місцевого «Рефрижератора» він почав регулярно забивати, привернувши увагу клубів вищого рівня. Згодом футболіст повернувся до «Буковини», де продовжив прогресувати. Хороша гра в Чернівцях відкрила йому шлях до київського «Динамо».
Перше знайомство з Валерієм Лобановським Хлус запам’ятав на все життя. Майбутній нападник зустрів тренера дорогою на базу столичного клубу. Для молодого футболіста ця випадкова розмова стала особливим моментом, адже перед ним стояв фахівець, про якого знала вся футбольна країна.
Перший сезон у Києві Хлус переважно провів у дублюючому складі, однак наприкінці чемпіонату кілька разів виходив на заміну за основну команду. Уже на початку 1981 року його перевели до першого складу. Конкуренція була надзвичайно високою, а вимоги тренерського штабу не дозволяли розраховувати на особливе ставлення до молодого гравця.
У попередніх командах Хлус мав значно більше свободи на полі. Він міг довго працювати з м’ячем, обігрувати суперників і діяти індивідуально. У «Динамо» Лобановський вимагав іншого підходу. Форвард мав швидко ухвалювати рішення, діяти на користь команди та суворо дотримуватися тактичного плану.
Тренер неодноразово наголошував, що футболіст не може грати сам по собі. За словами Хлуса, Лобановський іноді жартома говорив, що команда проводить матч двома м’ячами: одним грають усі футболісти, а другим володіє Хлус. Ця критика допомогла нападнику змінити стиль і стати більш командним гравцем.
«Лобановський був людиною, яка випереджала свій час», – згадував Хлус. Він відзначив, що наставник одним із перших у радянському футболі системно використовував принципи пресингу, колективного відбору та взаємозамінності. Велике значення приділялося фізичній підготовці, адже футболісти мали виконувати величезний обсяг роботи протягом усього матчу.
Матчі за «Динамо», єврокубки та боротьба з травмами
Одним із найяскравіших періодів кар’єри Віктор Хлус вважає виступи київського «Динамо» у Кубку чемпіонів 1982 року. У півфіналі команда зустрічалася з англійською «Астон Віллою». Перший матч відбувся у Сімферополі, а поєдинок у відповідь пройшов у Бірмінгемі. Кияни не змогли подолати англійський бар’єр, однак сам вихід до півфіналу був великим досягненням для радянського клубу.
Хлус зізнався, що той матч пам’ятає практично похвилинно. «Астон Вілла» згодом виграла Кубок чемпіонів, тому футболіст не виключає, що в разі перемоги «Динамо» могло б поборотися за головний європейський трофей.
У складі київської команди нападник здобув чемпіонство СРСР, Кубок СРСР і Кубок сезону. Кожен із цих трофеїв він вважає важливим, адже за всіма перемогами стояла щоденна праця великого колективу. Особливу складність, на його думку, становила боротьба за чемпіонство, оскільки довгий турнір вимагав стабільності та максимальної концентрації.
Однак у 1985 році кар’єру Хлуса в «Динамо» почали переслідувати травми. Спочатку футболіст пошкодив ахілл, потім виникли проблеми з боковою зв’язкою коліна. Відновлення після одного ушкодження накладалося на наступне, і нападник не встигав пройти повноцінний тренувальний цикл.
Через постійні проблеми зі здоров’ям Хлус почав втрачати впевненість у власних силах. У команді поступово шукали гравця, який міг би його замінити. Згодом до «Динамо» прийшов Ігор Бєланов, а сам Хлус вирушив до Одеси.
У «Чорноморці» футболіст пережив непростий період. На старті сезону команда претендувала на високі місця, а Хлус був одним із найкращих бомбардирів. Проте через конфлікт із тренерським штабом його разом із Віктором Пасульком відрахували. Після кількох місяців без повноцінних тренувань нападник повернувся до складу та допоміг одеситам зберегти місце у вищій лізі.
Вирішальним став матч проти «Жальгіріса». Хлус розпочав гру на лаві запасних, але вийшов на поле наприкінці зустрічі й забив переможний м’яч. Цей гол дозволив «Чорноморцю» здобути необхідну перемогу з рахунком 1:0. Після завершення сезону футболіст вирішив продовжити кар’єру в «Гурії» з Ланчхуті.
Швеція, дитячий футбол і життя після великої кар’єри
Грузинський етап став для Хлуса новим футбольним досвідом. Він відзначав, що грузинські команди робили ставку на техніку та індивідуальну майстерність, тоді як український футбол того часу більше спирався на фізичну підготовку, швидкість і великий обсяг бігової роботи.
Після виступів у «Гурії» Хлус отримав дозвіл на переїзд до Швеції. Він вирушив за кордон уже після 30 років і спочатку мав проблеми з ахіллом, але клуб допоміг йому відновитися. У результаті футболіст залишився у Швеції на десять років.
Нова країна здивувала його ставленням до спортсменів. Хлуса зустрічали представники клубу та посольства, надали автомобіль і будинок біля моря. Водночас шведський футбол суттєво відрізнявся від того, до якого він звик у Києві. Тренування проходили один раз на день, а багато футболістів мали основну роботу.
У дебютному сезоні Хлус допоміг команді посісти третє місце, а вболівальники визнали його найкращим гравцем. Він також став третім бомбардиром чемпіонату Швеції. Пізніше нападник перейшов до «Ельфсборга» та паралельно займався організацією спортивних зборів для команд із країн колишнього СРСР.
Життя у Швеції дало Хлусу не лише футбольний досвід. Він навчився планувати доходи, відповідально ставитися до грошей і думати про майбутнє. За словами ветерана, саме там він зрозумів важливість фінансової дисципліни та особистої відповідальності.
Після повернення до Києва Віктор Хлус зосередився на роботі з дітьми. Він організовував юнацькі турніри, керував футбольною школою та допомагав молодим гравцям розвивати природні здібності. На його думку, під час відбору потрібно звертати увагу не лише на техніку, а й на швидкість, витривалість та потенціал футболіста.
Понад два десятиліття Хлус очолює Асоціацію ветеранів футболу Києва. Попри складні обставини, пандемію та війну, він продовжує організовувати матчі й підтримувати ветеранський рух. Окреме місце в його житті займають зустрічі ветеранів київського «Динамо», які регулярно грають у різних містах України.
Віктор Хлус переконаний, що футбол ніколи не зникає з життя людини, яка одного разу по-справжньому ним захопилася. Для нього це не лише спогади про великі матчі та титули, а й можливість спілкуватися з друзями, підтримувати молоде покоління та зберігати динамівські традиції.