Чому солдати КНДР вчаться на війні в Україні

Японські експерти дедалі частіше попереджають про загрозу того, що війська КНДР, які отримують бойовий досвід за кордоном, можуть повернутися додому набагато підготовленішими та більш небезпечними для регіональної безпеки. Такий висновок базується на спостереженнях за міжнародними потоками воєнного досвіду та аналізі ризиків, пов'язаних із трансфером знань і тактик між конфліктними зонами.

Аналітики в Японії підкреслюють, що сучасні конфлікти, зокрема війна в Україні, стали своєрідними школами для випробування тактик, озброєнь і засобів ведення бою. Якщо представники КНДР або підготовлені ними контингенти отримують доступ до таких полів бою, вони можуть переймати досвід застосування безпілотників, артилерійських систем, швидкої логістики та тактики міських боїв. Це означає, що після повернення додому ці бійці будуть мати не лише теоретичні знання, а й практичні навички, які важко здобути в мирний час.

Серед ключових напрямків навчання, які солдати КНДР можуть освоїти в реальних бойових умовах, японські експерти називають:

Тактика міського бою — досвід ведення боїв в щільній забудові, використання укриттів, координація малих підрозділів у складних умовах.

Використання безпілотних систем — розвідка, коригування вогню, атаки по рухомим і стаціонарним цілям; опанування контрзаходів проти дронів.

Артилерія та вогневе ураження — навчання в області масованого застосування артилерії, коригування вогню у реальному часі, інтеграція наступальних і оборонних ударів.

Електронна війна і кібероперації — методи придушення зв'язку, атаки на системи управління, інформаційні операції для впливу на мораль і комунікацію супротивника.

Логістика та виживання — навички швидкої мобілізації, організації постачання, евакуації поранених в умовах обмежених ресурсів.

Повернення вояків з реальним бойовим досвідом може мати кілька наслідків для Японія та сусідніх країн. По-перше, це збільшення потенційної загрози провокацій або ескалації, адже загартовані підрозділи мають більш високу боєздатність. По-друге, трансфер тактик і технологій може вплинути на баланс сил у Північно-Східній Азії: від удосконалення засобів ураження до більш ефективних засобів обходу засобів протиповітряної оборони.

У відповідь японські фахівці радять посилити кілька напрямків: підвищити рівень розвідки і обміну інформацією з партнерами, наростити можливості протиракетної оборони, приділяти увагу підготовці власних підрозділів до протидії тактикам міського бою та безпілотним загрозам. Не менш важливим є дипломатичний і економічний тиск на ті режими, що сприяють відправленню або навчання бойовиків за кордоном.

Крім військових заходів, аналітики наголошують на необхідності посилення громадської готовності і розвитку систем цивільного захисту. Навчання цивільного населення діям у разі ракетних ударів або кібератак, удосконалення систем раннього попередження та евакуації — все це входить у комплекс заходів з підвищення стійкості суспільства до нових викликів.

Нарешті, важливо розуміти, що такі процеси мають міжнародний вимір. Поширення бойового досвіду між різними theaters of war підсилює потребу в координації між США, країнами Європи, Південною Кореєю та Японією для створення спільних протоколів відповіді і запобігання передачі знань, які можуть дестабілізувати регіон. Моніторинг переміщень персоналу, посилення контролю над найманцями і міжнародна правова реакція на такі трансфери — також серед рекомендованих заходів.

Отже, твердження, що "Японія повинна готуватись до того, що війська КНДР повернуться додому з цінним досвідом ведення сучасної війни", відображає реалії сучасної безпекової архітектури. Рішення полягає не лише в посиленні оборони, а й у широкій міжнародній співпраці, обміні розвідданими та роботі над зниженням ризиків ескалації в регіоні.