«Уся нація — заручниця КНДР?» У Південній Кореї тисячі протестують проти президента

У столиці Південної Кореї відбулися масштабні акції протесту проти президента Лі Чже Мьона. Учасники мітингів, організованих опозиційними та консервативними політичними силами, звинуватили главу держави у послабленні національної безпеки, надмірній поступливості щодо КНДР, втручанні в роботу правоохоронної системи та погіршенні соціально-економічної ситуації. Протестувальники вимагали відставки президента й притягнення його до відповідальності.

Акції відбулися 3 жовтня, у День заснування нації, коли в Південній Кореї традиційно проходять масові публічні заходи. Цього року святкова дата стала приводом для проведення кількох політичних мітингів у Сеулі. Опозиція використала зібрання, щоб заявити про незгоду з внутрішнім і зовнішнім курсом адміністрації Лі Чже Мьона, а також мобілізувати прихильників напередодні парламентського аудиту урядових установ.

«Уся Республіка Корея стала заручницею однієї людини»

Одну з найбільших акцій організувала консервативна партія «Сила народу», яка є однією з провідних політичних сил країни. Її назвали загальнонаціональним мітингом за засудження політики президента, відновлення добробуту громадян і захист національної безпеки. Організатори заявили, що на протест прийшли близько 200 тисяч людей. Водночас неофіційні оцінки, на які посилалися південнокорейські медіа, були значно скромнішими: йшлося приблизно про 9–10 тисяч учасників.

Під час виступу лідер «Сили народу» Чан Донхьок заявив, що за півтора року президентства Лі Чже Мьона країна нібито перетворилася на «пекло». Політик згадав проблеми на ринку нерухомості, добробут громадян, стан економіки, національну безпеку та громадський порядок. Він також звинуватив адміністрацію президента в руйнуванні правової системи та закликав притягнути главу держави до відповідальності.

«Уся Республіка Корея стала заручницею через одну людину — Лі Чже Мьона. Якщо все залишити як є, вся нація стане заручницею північнокорейського лідера Кім Чен Ина», — заявив Чан Донхьок зі сцени мітингу.

Окремий блок критики стосувався відносин Сеула з Пхеньяном. Опозиційний лідер заявив, що президент не демонструє достатньої готовності протистояти Північній Кореї. Також Чан звинуватив Лі Чже Мьона в потраплянні у пастку незаконних фінансових зв’язків із КНДР. Ці твердження пролунали як політичні звинувачення під час протесту, тоді як їхня правова оцінка має бути предметом окремих розслідувань і судових процедур.

Приводом для критики стала й ситуація в демілітаризованій зоні. Наприкінці вересня там стався вибух міни, унаслідок якого постраждали троє південнокорейських військовослужбовців. Південнокорейські військові заявили, що вибух, найімовірніше, спричинила міна, встановлена КНДР. Сеул попередив про можливі відповідні заходи в разі підтвердження причетності Пхеньяна.

Опозиція дорікала президенту тим, що він не назвав Північну Корею безпосередньо відповідальною за інцидент. На думку критиків, така обережність свідчить про надмірну м’якість адміністрації щодо КНДР і може створювати ризики для національної безпеки. Прихильники влади, зі свого боку, можуть трактувати стриману риторику як спробу уникнути подальшого загострення на кордоні.

Протести через правосуддя, безпеку та союз зі США

Під час виступу Чан Донхьок також розкритикував реорганізацію системи кримінального правосуддя. За його словами, зміни обмежують можливості прокурорів проводити розслідування та послаблюють механізми контролю за діями представників влади. Опозиційний політик заявив, що влада намагається зняти обвинувальний акт проти президента, і назвав це загрозою для принципу рівності перед законом.

Такі заяви стали частиною ширшої політичної боротьби між адміністрацією Лі Чже Мьона та консервативною опозицією. Суперечка точиться не лише навколо конкретних кримінальних проваджень, а й навколо майбутнього всієї системи правосуддя. Опозиційні сили побоюються, що зміни можуть перетворити прокуратуру та інші правоохоронні органи на інструмент політичного впливу. Влада натомість наполягає на необхідності реформування системи, яку вважає надмірно централізованою та політизованою.

До протестів долучилися й прихильники Ліберальної партії об’єднання, яку очолює пастор Чан Кьондон. За неофіційними оцінками, на її мітинг прийшли близько 28 тисяч людей. Учасники вимагали відставки президента, проведення ретельного розслідування вибуху в демілітаризованій зоні та перегляду політики щодо КНДР.

Мітингувальники також заявляли, що адміністрація Лі Чже Мьона нібито руйнує демократичні інституції Південної Кореї та послаблює союз зі Сполученими Штатами. На акції були південнокорейські й американські прапори, а також плакати із закликами до президента піти у відставку та постати перед судом. Частина присутніх скандувала гасла про фальсифікацію виборів і вимагала повернення до влади колишнього президента Юн Сок Йоля.

Серед написів на плакатах були твердження про «пропівнічнокорейську дипломатію» президента, катастрофічний стан безпеки та небезпеку для демократичної системи. Інші учасники протесту порівнювали окремі рішення влади із практиками Північної Кореї. Таким чином, мітинги стали не лише критикою конкретних урядових кроків, а й проявом глибокої суспільної поляризації.

Політичний конфлікт виходить на вулиці

Масштаб акцій у Сеулі продемонстрував, наскільки гострим залишається протистояння між президентською адміністрацією та консервативними силами. Різниця між оцінками кількості учасників також показала політичний характер інформаційної боротьби. Організатори прагнули підкреслити загальнонаціональну підтримку протестів, тоді як оцінки поліції та медіа свідчили про меншу кількість присутніх.

Для опозиції мітинги стали можливістю сформувати порядок денний напередодні парламентського аудиту урядових установ. Вона прагне винести на перший план питання безпеки, відносин із КНДР, кримінальних розслідувань і стану економіки. Водночас владі доведеться реагувати не лише на вуличні виступи, а й на звинувачення, які можуть отримати продовження під час роботи парламенту.

Напруження між Сеулом і Пхеньяном додатково посилює внутрішню політичну кризу. Будь-який інцидент у демілітаризованій зоні швидко стає предметом суперечок щодо готовності уряду захищати країну. Для консервативної опозиції це аргумент на користь жорсткішої лінії, тоді як адміністрація президента може прагнути уникати кроків, здатних спровокувати нове військове загострення.

Окремим чинником напруги стали розбіжності навколо північнокорейських військовополонених, яких Україна передала Південній Кореї. Лі Чже Мьон заявляв, що Київ порушив домовленість про нерозголошення, оприлюднивши інформацію про передачу. Українська сторона заперечила це твердження, після чого адміністрація президента Південної Кореї зажадала офіційних пояснень і вибачень.

Опозиція використовує і цей епізод для критики зовнішньої політики президента. На її думку, суперечка навколо полонених засвідчила проблеми в комунікації Сеула з партнерами та недостатню послідовність у питаннях, пов’язаних із КНДР. Водночас остаточні висновки щодо відповідальності сторін мають ґрунтуватися на документах і результатах офіційних перевірок.

Поки що протести не призвели до негайних кадрових змін у керівництві країни. Однак вони посилили тиск на президента Лі Чже Мьона та зробили тему національної безпеки центральною в політичній дискусії. Подальший розвиток ситуації залежатиме від результатів парламентського аудиту, реакції уряду на звинувачення опозиції та висновків щодо вибуху в демілітаризованій зоні.

Масові акції в Сеулі свідчать, що суперечка навколо курсу Південної Кореї більше не обмежується парламентськими заявами. Вона вийшла на вулиці й охопила питання, які безпосередньо впливають на безпеку, міжнародні союзи, роботу правосуддя та довіру громадян до державних інституцій. Саме тому протистояння між прихильниками й противниками президента може залишатися одним із головних чинників політичного життя країни найближчим часом.