США готуються провести силову операцію в Ірані — експерт

У разі загострення внутрішньополітичної кризи в Тегерані питання можливого втручання зовнішніх сил знову опиняється в центрі обговорень. За словами деяких аналітиків, ймовірність прямого застосування сили з боку міжнародних акторів істотно залежить від того, наскільки швидко і наскільки масштабно розвиватимуться масові протести, а також від реальної загрози для функціонування правлячого режиму у країні. Це означає, що сценарій військової операції розглядається не як первинний крок, а як крайній варіант у відповідь на системне падіння інститутів влади та загрозу регіональній стабільності.

Контекст і передумови можливого втручання

Ситуація в Ірані має багатовимірний характер: політична невдоволеність, економічні санкції та соціальні проблеми створюють фон для повторних хвиль протестів. Для зовнішніх гравців, зокрема для США, ключовим є не сама наявність акцій протесту, а те, чи призведуть вони до розвалу центральних державних інституцій або до втрати контролю силових структур над територіями. Лише у випадку, коли падіння режиму набуде рис неминучості і спричинить гуманітарну катастрофу або реальну загрозу міжнародній безпеці, вірогідність розгляду силових варіантів значно зростає.

У підході західних столиць враховуються також ризики ескалації та реакція регіональних гравців. Будь-яке рішення про застосування сили передбачає ретельну оцінку розвідданих і прогнозів про поведінку іранських силових структур, підконтрольних рухів і можливого втручання сторонніх держав, які мають інтереси в регіоні.

Умови, які можуть стати тригерами для застосування сили

Експерти виділяють кілька умов, після настання яких сценарій прямого втручання перестає бути гіпотетичним. По-перше, тривале та неконтрольоване насильство всередині країни, що веде до колапсу комунікацій і базових служб, може стати приводом для гуманітарного інтервенціонізму або для захисту іноземних громадян. По-друге, якщо центральна влада виявить нездатність контролювати ядерні чи ракетні об’єкти, ризик невідкладного реагування суттєво зростає. По-третє, координована загроза з боку проксі-груп, які отримують підтримку від Тегерана і можуть вчиняти напади за межами країни, також розглядається як потенційний ліміт для дій.

Однак навіть наявність усіх цих факторів не автоматично означає військову операцію. Перед тим як вдаватися до відкритих силових дій, імовірно, будуть використані інші інструменти — посилення санкцій, дипломатичний тиск, кібероперації, таємні операції спецслужб. Лише при зламі цих заходів та при наявності чіткої міжнародної коаліції можливе розгортання більш відкритих військових дій.

Наслідки для регіону та міжнародної спільноти

Навіть обмежена силова операція в Ірані матиме широкий спектр наслідків. По-перше, це ризик загострення конфронтації з союзниками Ірану та збільшення числа атак на енергетичні коридори, що відобразиться на світових цінах на нафту. По-друге, є ймовірність активації проксі-груп у сусідніх країнах, що призведе до розширення зони конфлікту. По-третє, будь-які військові дії означають політичну та репутаційну відповідальність для ініціаторів — у міжнародному праві такі дії мають бути обґрунтовані або мати мандат від Ради Безпеки ООН, або базуватися на праві на колективну самооборону.

Крім військової та політичної складової, важливим є гуманітарний аспект. Масове переміщення населення, руйнування інфраструктури і перебої з постачанням медикаментів вимагатимуть координації міжнародної допомоги. У разі втручання велике значення матиме також питання післяконфліктного відновлення і формування політичного курсу, що відповідатиме інтересам місцевого населення і міжнародної спільноти.

Підсумовуючи, можна сказати, що ймовірність прямого застосування сили залежить від комплексу внутрішніх і зовнішніх факторів. Рішення про таку операцію приймається лише після ретельного аналізу ризиків і вигод, а також у тісній координації з союзниками. Основними тригерами для розгляду більш радикальних сценаріїв залишаються масштабні протести, які призводять до неминучого повалення режиму і створюють реальну загрозу регіональній стабільності та міжнародній безпеці. Навряд чи будь-яка держава прийме таке рішення легковажно — наслідки можуть бути далекоглядними та тривалими.