Посол Польщі пояснив: Варшава не нав’язує Україні її героїв

Питання історичної пам’яті залишається одним із найскладніших у відносинах між Україною та Польщею. На тлі спільної підтримки України у протистоянні російській агресії між сусідніми державами час від часу виникають дискусії щодо оцінки подій 1940-х років, діяльності Української повстанської армії та постатей, яких українці вважають національними героями. У Варшаві наголошують, що не прагнуть визначати для Києва пантеон героїв, однак закликають зважати на чутливість історичних тем для польського суспільства.

Тимчасовий повірений у справах Польщі в Україні Пйотр Лукасєвіч пояснив, що позиція польської сторони полягає не в нав’язуванні власного бачення української історії. За його словами, кожна держава має право самостійно формувати національну пам’ять, ушановувати своїх діячів і вести дискусію про складні сторінки минулого. Водночас такі рішення можуть мати наслідки для людей, чиї родини безпосередньо постраждали від подій минулих десятиліть.

Польща не обирає Україні героїв

Дипломат підкреслив, що Варшава не ставить перед Києвом вимоги щодо того, кого саме українці мають вважати героями. Йдеться передусім про взаємну повагу та розуміння того, що одна й та сама історична постать може мати кардинально різні оцінки в Україні та Польщі. Для одних вона є символом боротьби за незалежність, для інших — пов’язана з трагічними подіями, втратою близьких і болючими спогадами кількох поколінь.

«Ми не обираємо для України її героїв і не нав’язуємо їх», — у цьому полягає основний сигнал польської сторони. Однак, як пояснив Лукасєвіч, ухвалюючи рішення у сфері історичної політики, варто враховувати, як вони можуть вплинути на представників інших народів. Це стосується не лише поляків, а й євреїв, чехів, румунів, словаків, угорців та інших спільнот, які жили на територіях Центральної та Східної Європи й пережили драматичні події ХХ століття.

Такий підхід не означає відмови України від власного історичного наративу. Йдеться про спробу поєднати право на національну пам’ять із відповідальністю за публічні символи та оцінки. Для дипломатів це особливо важливо, адже суперечки навколо пам’ятників, назв вулиць, меморіальних заходів або державних заяв можуть швидко переростати у політичні конфлікти.

У Польщі тема українського націоналістичного руху та Волинської трагедії залишається надзвичайно чутливою. Багато польських родин досі зберігають особисті спогади про загиблих, вимушене переселення та втрату домівок. Саме тому будь-які заяви про діячів УПА або події 1940-х років сприймаються не лише як академічна дискусія, а і як питання родинної пам’яті.

Історія, яку потрібно розглядати в європейському контексті

Пйотр Лукасєвіч закликав Україну та Польщу говорити про минуле ширше, не обмежуючись взаємними звинуваченнями. На його думку, події 1940-х років є частиною великого європейського історичного контексту. Тоді народи регіону опинилися між тоталітарними режимами, війною, окупаціями, депортаціями та боротьбою за право на власну державність.

Саме контекст, за словами дипломата, допомагає уникати спрощених оцінок. Історичні події не можна розглядати лише через сучасні політичні потреби або однобічні національні інтерпретації. Водночас заклик до контексту не скасовує необхідності називати злочини, вшановувати жертв і забезпечувати гідне ставлення до місць поховань.

Для України ця тема має додатковий вимір. У період повномасштабної війни українське суспільство особливо гостро сприймає будь-які спроби поставити під сумнів право на власну історію та національних героїв. УПА для багатьох українців є символом опору зовнішньому пануванню та прагнення до незалежності. Водночас польське суспільство пов’язує діяльність окремих представників українського націоналістичного руху з трагедіями цивільного населення.

Тому порозуміння між Києвом і Варшавою потребує не замовчування суперечностей, а відкритого діалогу. Сторони можуть мати різні оцінки минулого, проте це не повинно перешкоджати спільній роботі в сучасності. Важливими кроками залишаються пошук поховань, упорядкування меморіалів, проведення спільних досліджень і підтримка контактів між істориками, представниками громад та родинами загиблих.

Польський дипломат фактично закликав розділяти право на власних героїв і повагу до чужого болю. Такий принцип може стати основою для складної, але необхідної розмови про українсько-польську історію. Він також дає змогу уникати ситуації, коли політичні заяви або рішення у сфері пам’яті сприймаються як образа всього народу.

Історичні суперечки впливають на сучасні відносини

Дискусії про минуле відбуваються не у вакуумі. Вони впливають на ставлення громадян одне до одного, на суспільні настрої та на сприйняття двосторонніх відносин. Польща стала однією з ключових країн підтримки України після початку повномасштабного вторгнення росії. Саме тому питання взаємної довіри між українцями та поляками має значення не лише для істориків чи дипломатів, а й для мільйонів людей.

Окремо на суспільні настрої впливає ситуація з українцями, які перебувають у Польщі під тимчасовим захистом. За даними європейської статистики, у липні кількість українців із таким статусом у країні скоротилася на 8,11 тисячі. Це може бути пов’язано з поверненням частини людей в Україну, переїздом до інших держав або зміною їхнього правового статусу.

Водночас у польському суспільстві обговорюють причини зміни ставлення до українців. Значна частина респондентів пов’язує погіршення настроїв із суперечками довкола Волинської трагедії та історичної політики. Так відповіли 45,4% учасників опитування. Ще 36,4% назвали фактором соціальні виплати українцям.

Ці цифри свідчать, що історична пам’ять і соціальні питання тісно переплітаються. Навіть якщо головні причини напруження мають економічний або політичний характер, суперечки про минуле можуть посилювати недовіру. Саме тому дипломатичні заяви про необхідність обережності та поваги мають практичне значення для повсякденних відносин між сусідніми народами.

Україна і Польща залишаються близькими партнерами, але міцне партнерство потребує чесного діалогу. Варшава, за словами Пйотра Лукасєвіча, не прагне позбавити Україну права самостійно визначати своїх героїв. Київ, зі свого боку, може враховувати, що національні символи іноді мають трагічне відлуння для сусідів. Пошук спільної мови у цьому питанні не означає відмови від власної пам’яті — він означає готовність почути іншу сторону.