Нацполіція, СБУ та ОГП узгодили розслідування сексуального насильства під час війни

В Україні запроваджено єдиний підхід до розслідування випадків сексуального насильства, пов’язаного із збройним конфліктом. Відповідну міжвідомчу директиву підписали Національна поліція України, Служба безпеки України та Офіс Генерального прокурора. Документ має узгодити дії правоохоронних органів і забезпечити послідовне проведення слідчих та процесуальних заходів у справах, пов’язаних із сексуальними злочинами під час війни.

Йдеться про особливо чутливу категорію кримінальних проваджень, у яких важливо одночасно забезпечити ефективність розслідування, безпеку постраждалих і належне поводження з людьми, які пережили насильство. В умовах збройного конфлікту такі злочини можуть бути частиною ширшої системи залякування, примусу, катувань або переслідування цивільного населення. Саме тому їх документування та правова оцінка потребують скоординованої роботи різних державних органів.

Що передбачає спільний підхід до розслідувань

Узгодження роботи Нацполіції, СБУ та ОГП покликане усунути розбіжності в організації розслідувань і забезпечити чіткий розподіл завдань між установами. Кожен випадок сексуального насильства, пов’язаного з війною, має розглядатися з урахуванням обставин події, статусу потерпілої особи, можливого зв’язку злочину з бойовими діями або окупацією, а також ролі конкретних підозрюваних.

Особливе значення матиме належна фіксація свідчень, доказів і даних про можливих організаторів чи виконавців злочинів. Для цього правоохоронці можуть використовувати результати допитів, матеріали оглядів, медичні документи, фото- та відеоматеріали, цифрові сліди, свідчення очевидців і відомості, отримані під час документування інших воєнних злочинів. Водночас збір доказів має відбуватися так, щоб не завдавати постраждалим повторної психологічної травми.

Єдина практика розслідування також важлива для того, щоб кримінальні провадження не втрачалися під час передачі між різними підрозділами або в разі зміни підслідності. Обмін інформацією між органами має допомогти встановлювати зв’язки між окремими епізодами, виявляти повторюваність злочинів і формувати повнішу картину подій на територіях, де тривали бойові дії або перебували російські військові формування.

Захист постраждалих є ключовим пріоритетом

Розслідування сексуального насильства під час війни потребує особливо обережної комунікації з потерпілими. Люди, які звертаються до правоохоронних органів, можуть одночасно переживати страх, сором, провину, недовіру до державних інституцій або побоювання помсти з боку кривдників. Тому взаємодія з ними повинна бути конфіденційною, поважною та максимально делікатною.

Важливо, щоб постраждалі отримували зрозумілу інформацію про свої права, перебіг кримінального провадження та можливі процесуальні дії. Не менш необхідними є доступ до психологічної, медичної та правової допомоги, а також заходи безпеки для самих потерпілих і їхніх близьких. У випадках, коли йдеться про дітей або інших особливо вразливих осіб, під час слідства мають застосовуватися додаткові гарантії захисту.

Правоохоронці повинні враховувати, що потерпіла людина не завжди може одразу надати повні або послідовні свідчення. Травматичний досвід, тривалий стрес і небезпечні умови можуть впливати на пам’ять та емоційний стан. Це не має бути підставою для автоматичного знецінення заяви чи сумнівів у словах постраждалої особи. Професійна методика допиту, участь підготовлених фахівців і недопущення повторного опитування без необхідності є важливими складовими справедливого розслідування.

Відповідальність за сексуальні злочини під час війни

Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, може мати різні форми. До нього належать зґвалтування, примус до сексуальних дій, погрози сексуального характеру, примусова оголеність, сексуальне катування та інші дії, вчинені із застосуванням сили, погроз або використанням безпорадного стану людини. Правова кваліфікація кожного епізоду залежить від конкретних обставин і зібраних доказів.

Якщо такі дії здійснюються представниками збройних формувань у межах нападу на цивільне населення або системної політики залякування, вони можуть розглядатися як воєнні злочини чи злочини проти людяності відповідно до обставин справи. Встановлення не лише безпосередніх виконавців, а й командирів, організаторів та інших осіб, які могли віддавати накази або сприяти злочинам, є одним із головних завдань комплексного розслідування.

Спільна директива Національної поліції, СБУ та Офісу Генерального прокурора має посилити координацію у цій сфері. Узгоджені дії сприятимуть тому, щоб заяви потерпілих розглядалися належним чином, докази збиралися системно, а кримінальні провадження отримували належну процесуальну перспективу. Для України це також важливий крок у притягненні винних до відповідальності та збереженні доказів злочинів, скоєних під час російської агресії.

Розслідування сексуального насильства під час війни має бути не лише юридичним процесом, а й механізмом відновлення справедливості для постраждалих. Від ефективності співпраці правоохоронних органів залежить, чи будуть встановлені всі обставини злочинів, чи отримають потерпілі необхідну підтримку та чи понесуть покарання особи, причетні до насильства. Запровадження єдиного міжвідомчого підходу створює для цього більш узгоджену основу.