Металургія втратила половину внеску у ВВП: що може врятувати галузь

Українська металургія опинилася перед одним із найскладніших викликів за всю історію незалежності. Повномасштабна війна зруйнувала частину виробничих потужностей, ускладнила доступ до сировини та електроенергії, змінила експортні маршрути й різко підвищила собівартість продукції. Галузь, яка протягом десятиліть була одним із головних джерел валютних надходжень, зайнятості та податкових платежів, тепер змушена працювати в умовах постійної небезпеки.

Внесок гірничо-металургійного комплексу у валовий внутрішній продукт України скоротився з 12% у 2018 році до приблизно 5,5% у 2025-му. Одночасно зайнятість у ГМК і пов’язаних із ним секторах зменшилася на 55,8% — до близько 300 тисяч працівників. Це означає, що наслідки кризи відчувають не лише заводи, а й транспортні компанії, енергетики, ремонтні підприємства, машинобудування та цілі промислові громади.

Металургія втратила виробництво, експорт і робочі місця

Російські удари по промисловій інфраструктурі завдали значних збитків ключовим підприємствам. Серед об’єктів, які зазнали атак або працюють у зоні підвищеного ризику, — «Запоріжсталь», «Каметсталь», «АрселорМіттал Кривий Ріг» та підприємства «Інтерпайпу». Навіть там, де виробництво вдалося зберегти, компанії змушені постійно враховувати загрозу пошкодження обладнання, перебої з електропостачанням і ризики для персоналу.

Особливо помітним стало падіння експорту. Вивезення сталевої продукції з України зменшилося з 11,1 мільярда доларів у 2021 році до 2,9 мільярда доларів у 2025-му. Експорт залізної руди за цей самий період скоротився з 6,8 мільярда до 2,3 мільярда доларів. Для економіки, яка гостро потребує валютної виручки, такі зміни мають системний характер: менше експорту означає слабший торговельний баланс, нижчі доходи бюджету та менше ресурсів для інвестицій.

До початку повномасштабної війни значна частина металу та руди транспортувалася морем. Блокування портів змусило підприємства переорієнтуватися на залізничні й автомобільні маршрути через західні кордони. Однак така логістика має обмежену пропускну спроможність і є дорожчою. У результаті українська продукція втрачає конкурентні переваги на зовнішніх ринках, а покупці частіше обирають постачальників із передбачуванішими витратами на доставку.

Складна ситуація позначилася і на зайнятості. Підприємства скорочують змінність, призупиняють частину виробничих ліній, оптимізують адміністративні витрати та відкладають найм. Для міст, де один великий завод формує значну частину економічної активності, це створює ризик тривалого безробіття, скорочення споживання та відтоку населення.

Чому без інвестицій відновлення галузі неможливе

Металургійне виробництво потребує значних і постійних капіталовкладень. Обладнання має працювати без тривалих простоїв, а модернізація печей, прокатних станів, систем очищення та енергетичної інфраструктури коштує сотні мільйонів доларів. В умовах війни підприємства змушені спрямовувати більшість доступних коштів не на розвиток, а на ремонт, захист об’єктів, резервне живлення та підтримку поточних операцій.

Інвестиції гірничо-металургійного комплексу скоротилися з 2 мільярдів доларів у 2021 році до 0,7 мільярда у 2022-му. У 2025 році цей показник становив близько 0,9 мільярда доларів, що все ще суттєво менше за довоєнний рівень. За таких обсягів фінансування неможливо швидко відновити зруйновані потужності, прискорити перехід на сучасні технології або підготувати підприємства до посилення екологічних вимог європейського ринку.

Зменшилися й податкові надходження. Якщо у 2021 році підприємства галузі спрямували до бюджетів близько 3,5 мільярда доларів, то у 2022-му платежі знизилися до 1,3 мільярда, а у 2025 році — приблизно до 0,9 мільярда доларів. Для держави це означає менше коштів на оборону, відновлення та соціальні програми. Для промислових громад — обмежені можливості ремонту доріг, утримання лікарень, шкіл, комунальних мереж і підтримки місцевої інфраструктури.

Водночас металургія не може просто чекати завершення війни. Якщо підприємства не модернізувати зараз, після стабілізації ситуації Україна ризикує отримати технічно застарілу галузь із високою собівартістю та надмірними викидами. Це ускладнить конкуренцію на ринку Європейського Союзу, де дедалі більшого значення набувають низьковуглецеве виробництво та екологічна відповідність.

Що може врятувати український ГМК

Першим кроком має стати створення спеціального фонду відновлення гірничо-металургійного комплексу. Його завданням може бути фінансування ремонту пошкоджених активів, закупівля критичного обладнання, будівництво захисної інфраструктури та підтримка проєктів, які дають змогу швидко відновити виробництво. До наповнення такого фонду доцільно залучити міжнародні фінансові організації, державні гарантії та приватний капітал.

Не менш важливим є страхування воєнних ризиків. Без зрозумілого механізму компенсації потенційні інвестори не готові вкладати великі кошти в об’єкти, які можуть бути пошкоджені ракетними або дроновими атаками. Державні та міжнародні гарантії могли б знизити ризики для інвесторів і зробити довгострокові кредити доступнішими для підприємств.

Галузі також потрібен доступ до європейських фінансових інструментів, зокрема програм, спрямованих на відновлення української економіки. Йдеться не лише про кредити, а й про грантове фінансування, гарантії, компенсацію відсоткових ставок і підтримку проєктів із декарбонізації. Особливу увагу варто приділити технологіям прямого відновлення заліза, електродуговим печам, використанню брухту та зменшенню споживання природного газу.

Відновлення морської логістики залишається одним із ключових чинників конкурентоспроможності. Стабільна робота портів і морського експортного коридору дала б змогу знизити транспортні витрати, збільшити обсяги поставок і повернути українським виробникам частину традиційних ринків. Водночас необхідно інвестувати в захист портової інфраструктури та створити дієві механізми страхування суден і вантажів.

Окремий напрям — підтримка залізничних перевезень. Українським підприємствам потрібні достатня кількість локомотивів, вагонів і пріоритетний доступ до маршрутів у періоди пікового навантаження. Міжнародна програма модернізації залізниці могла б одночасно посилити експортний потенціал і забезпечити надійне сполучення між промисловими районами та пунктами перетину кордону.

Важливими є й переговори з Європейським Союзом щодо умов торгівлі. Україна зацікавлена у пом’якшенні або скасуванні обмежень, які ускладнюють доступ металургійної продукції на європейський ринок, а також у перехідних механізмах щодо вуглецевого регулювання. Паралельно необхідно захищати внутрішній ринок від імпорту за демпінговими або неринковими цінами.

Відновлення металургії не обмежується ремонтом доменних печей чи запуском окремих цехів. Це питання збереження сотень тисяч робочих місць, стабільності валютних надходжень, розвитку промислових міст і майбутньої інтеграції України до європейського економічного простору. Якщо поєднати міжнародне фінансування, страхування воєнних ризиків, доступну енергію, сучасну логістику та справедливі умови торгівлі, український ГМК зможе не лише відновитися, а й перейти до більш технологічної та конкурентної моделі.