Євросоюз фінансує військову машину путіна за рахунок імпорту СПГ, - правозахисники

За даними правозахисних організацій, сучасна енергетична політика деяких європейських держав призводить до небажаних наслідків: Європейські уряди продовжують закупівлі російського палива, зокрема російського скрапленого природного газу, що потенційно сприяє поповненню ресурсів Москви і підтримці її військових програм. Аналіз потоків торгівлі й фінансових транзакцій показує, що грошові надходження від експорту енергоносіїв залишаються важливим джерелом доходу для державних компаній, які мають тісні зв’язки з державною політикою.

Як працює механізм фінансування через поставки енергоносіїв

Коли країна імпортує імпорт СПГ із джерел, контрольованих або залежних від росії, платіжні потоки йдуть через комерційні угоди, що забезпечують доходи експортерів. Ці кошти частково використовуються для підтримки державного апарату і, за твердженнями правозахисників, можуть непрямо сприяти фінансує війну. Навіть у випадках, коли прямий експорт нафти чи газу під санкціями обмежений, доходи від легальних поставок зрідженого газу залишаються значними.

Економічна логіка така: попит на газ у ЄС високий, інфраструктура прийому СПГ розширюється, і постачальники використовують довгострокові контракти та спотові продажі для отримання доходу. Частина цих доходів осідає у національних бюджетах і компаніях, котрі в свою чергу можуть бути пов’язані з оборонною промисловістю.

Оцінка ризиків та аргументи правозахисників

Правозахисники наголошують, що продовження закупівель без урахування політичних наслідків створює моральну та стратегічну дилему для Європи. Вони вказують на необхідність більшої прозорості в ланцюгах постачання і на те, що енергетична торгівля не повинна бути механізмом, який послаблює міжнародні зусилля щодо припинення агресії.

Крім етичної проблематики, існують і практичні ризики: енергетична залежність знижує здатність держав проводити ефективну санкційну політику, а також робить країни більш вразливими до енергетичного шантажу. Саме тому експерти радять комплексні підходи — поєднувати енергетичну диверсифікацію, підвищення енергоефективності та розвиток відновлюваних джерел.

Що можуть зробити європейські країни та громадянське суспільство

Для зменшення ризику фінансування збройних конфліктів через енергетичні поставки, політики можуть запровадити ряд заходів: вивчити альтернативи для імпорт СПГ, підсилити санкційні механізми проти компаній, що сприяють військовій промисловості, і встановити чіткі критерії для державних закупівель палива. Також важливо інвестувати у створення спільних європейських резервів та інфраструктури, що зменшать залежність від окремих постачальників.

Громадянське суспільство і медіа відіграють ключову роль у контролі та інформуванні: через громадські кампанії можна підвищити обізнаність про те, як російський скраплений природний газ може впливати на геополітичну ситуацію. Споживачі та бізнеси можуть також підтримувати ініціативи з енергозбереження та переходити на більш чисті джерела енергії.

Водночас технічні та економічні обмеження — наявна інфраструктура прийому СПГ, контракти з термінами, логістика та вартість переведення на інші джерела — роблять процес змін складним і довготривалим. Це вимагає координації на рівні ЄС і національних урядів.

Економісти радять комбінувати короткострокові заходи — спотові закупівлі з альтернативних джерел, посилення транспортувальної мережі — з довгостроковими інвестиціями в відновлювані джерела. Така стратегія має зменшити потребу в імпорті викопного палива з сумнівних джерел і посилити енергетична безпека Європи.

Політичні ініціативи також мають включати механізми контролю за тим, куди йдуть доходи від експортованих енергоносіїв, і якими є їхні кінцеві бенефіціари. Це може бути досягнуто через міжнародні угоди про прозорість компаній і систему відслідковування платежів.

У стислій перспективі, країни, що прагнуть зберегти свою енергетичну стабільність, мають балансувати між потребою у паливі та моральними зобов’язаннями. Однак довгострокова стратегія повинна бути спрямована на мінімізацію залежності від джерел, які можуть використовуватись для підживлення військових дій.

Отже, проблема пов’язана не лише з економічними інтересами, а й із питаннями відповідальності та безпеки. Комбінація політичної волі, прозорості ринків, інвестицій в альтернативи та громадського контролю може створити умови, в яких енергетична політика не сприятиме ескалації конфліктів. Важливо, щоб ці питання обговорювались на рівні урядів і міжнародних організацій, а рішення були орієнтовані на довгострокове зменшення ризиків для регіону.