Голова НАЗК Віктор Павлущик — про правила лобіювання в Україні

Лобіювання в Україні поступово переходить із неформальної площини у відкритий і регульований законом процес. Після запуску відповідних правил бізнес отримав можливість законно представляти свої інтереси перед органами влади, а суспільство — інструмент для контролю за тим, хто, в чиїх інтересах і за які кошти впливає на державні рішення. Про перші результати роботи Реєстру прозорості, межу між лобіюванням і підкупом, а також подальший розвиток системи розповів голова Національного агентства з питань запобігання корупції Віктор Павлущик.

За словами очільника НАЗК, оцінити масштаби тіньового лобізму до запровадження нових правил практично неможливо. Раніше суб’єкти, які намагалися впливати на нормотворчість, не мали загального обов’язку публічно розкривати таку діяльність. Тепер ситуація змінюється: у Реєстрі прозорості вже зареєстрували понад 200 суб’єктів лобіювання, а також зафіксували понад 1,5 тисячі контактів із посадовцями щодо більш ніж 500 нормативно-правових актів.

Павлущик наголошує, що головним результатом першого року роботи системи є не сама кількість зареєстрованих лобістів. Значно важливіше те, що стали видимими клієнти, бенефіціари, фінансові умови та конкретні рішення, на які намагалися вплинути. Саме простежуваність впливу має відрізнити цивілізовані відносини бізнесу й держави від кулуарних домовленостей.

Чим лобіювання відрізняється від підкупу

У суспільстві лобіювання часто помилково ототожнюють із корупцією. Насправді законний лобізм передбачає відкриту комунікацію з представниками влади, підготовку аналітичних матеріалів, офіційні звернення та участь у зустрічах, де обговорюються зміни до законодавства. Лобіст може представляти інтереси компанії, галузевої асоціації або іншої організації, але повинен діяти прозоро та дотримуватися встановлених правил.

Голова НАЗК пояснює, що межа між законним лобіюванням і незаконним впливом визначається одразу кількома ознаками. Йдеться про вплив на конкретного суб’єкта ухвалення рішень, наявність комерційного інтересу, визначений предмет лобіювання та конкретний орган або посадову особу, на яку спрямована комунікація. Якщо присутні всі необхідні ознаки й діяльність відбувається в межах законодавства, її можна вважати лобіюванням.

Оплата послуг лобіста сама по собі не є порушенням. Як і будь-який професійний консультант, лобіст може отримувати винагороду за аналітичну роботу, підготовку пропозицій і представлення інтересів клієнта. Однак гроші, передані посадовцю за потрібне рішення, вже не мають нічого спільного із законним лобізмом. Підкуп, погрози, обман або тиск можуть містити ознаки кримінального правопорушення.

Отже, формула досить проста: легальне лобіювання має названого клієнта, зрозумілу мету, конкретний нормативний акт і відкритий контакт із посадовцями. Неформальна домовленість приховує авторів, мотиви та джерела фінансування. Саме прихований характер впливу, а не сам факт комунікації бізнесу з владою, створює корупційні ризики.

Що показує Реєстр прозорості

Реєстр прозорості покликаний надати суспільству цілісну картину лобістської діяльності. У відкритій частині можна побачити інформацію про суб’єкта лобіювання, його статус, клієнта та кінцевого бенефіціара. Також розкриваються дані про нормативно-правовий акт, щодо якого здійснюється вплив, орган або посадову особу, дату та форму взаємодії.

Окремий блок стосується фінансів. У Реєстрі зазначаються винагорода за договором лобіювання, супутні витрати та інші передбачені правилами відомості. За підсумками першого півріччя 2026 року більшість зареєстрованих договорів мала вартість від 1 до 10 мільйонів гривень, а додаткові витрати в окремих сферах сягали 100 тисяч гривень. Водночас у системі є договори, сума яких перевищує 10 мільйонів гривень.

Бізнес може зареєструватися як суб’єкт лобіювання самостійно або скористатися послугами профільної компанії, юридичної фірми чи галузевої асоціації. Участь у такій діяльності передбачає не лише право представляти інтереси клієнта, а й обов’язок подавати звіти. Неподання звітності або внесення недостовірної інформації може стати підставою для відповідальності та завдати серйозної репутаційної шкоди.

Водночас Реєстр не визначає, чи є певна ініціатива доброю або поганою. НАЗК не оцінює зміст пропозицій і не вирішує, чи відповідають вони суспільному інтересу. Завдання системи — показати, хто просуває конкретну позицію, від чийого імені та за які кошти. Оцінювати самі рішення мають парламент, уряд, експертне середовище, громадськість і медіа.

На думку Віктора Павлущика, відкритість не гарантує автоматичного ухвалення правильного рішення, але створює умови для його публічного обговорення. Якщо різні сторони бачать, хто саме просуває ініціативу, вони можуть надати власні аргументи, виявити ризики та запропонувати альтернативи. За кулуарного впливу суспільство позбавлене такої можливості.

Проблеми та наступні кроки для України

Попри запуск нового механізму, законодавство залишається неідеальним. Одна з проблем — значна кількість винятків, які можуть створювати простір для неоднозначного трактування. Окремі види впливу намагаються подавати як консультаційні послуги або здійснювати через третіх осіб, що формально не підпадають під вимоги законодавства про лобіювання.

Такі підходи здатні повернути частину взаємодії бізнесу й держави в «сіру» зону. Саме тому важливо чітко розмежовувати консультаційну діяльність, адвокацію, представництво інтересів і власне лобіювання. Якщо діяльність спрямована на зміни до конкретного закону, постанови чи іншого нормативного акта та здійснюється в комерційних інтересах, вона має відповідати встановленим правилам.

Ще один напрям удосконалення — запровадження так званого «сліду публічного рішення». Йдеться про можливість побачити не лише факт зустрічі чи подання пропозицій, а й результат: які саме ідеї лобістів потрапили до фінального тексту нормативного акта, а які були відхилені. Такий підхід допоможе краще зрозуміти реальний вплив кожного учасника процесу.

НАЗК також вважає доцільним посилити взаємне звітування. У перспективі інформацію про контакти з лобістами могли б подавати не лише представники бізнесу, а й самі посадовці. Це зробило б систему більш збалансованою та дозволило б зіставляти дані різних сторін.

Окрему увагу необхідно приділити правилам взаємодії лобістів із державними службовцями. Для парламентських комітетів відповідні процедури вже деталізовані, однак щодо інших посадовців часто діють загальні норми про сприяння лобістам. Їх конкретизація допоможе уникнути непорозумінь і створить однакові правила для всіх учасників.

Перший рік роботи Реєстру прозорості показав, що в Україні формується новий інститут взаємодії бізнесу та влади. Його успіх залежатиме не тільки від роботи НАЗК, а й від готовності компаній відмовлятися від тіньових практик, подавати достовірні звіти та відкрито пояснювати свої інтереси.

Лобіювання не скасовує суспільного контролю і не дає бізнесу гарантованого результату. Воно лише створює законний канал для аргументованого діалогу з державою. Якщо цей діалог відбувається відкрито, громадяни можуть бачити його учасників, мотиви та фінансові умови. У цьому і полягає ключова різниця між цивілізованим лобізмом, корупційною домовленістю та підкупом посадовця.