Forbes: в Україні зупинили 90% металургії — під загрозою до 7% ВВП

Російські атаки майже зупинили українську металургію: близько 90% виробництва сталі не працює, а в найгіршому сценарії втрати для економіки можуть сягнути 6,5–7% ВВП. Ключовими умовами для відновлення галузі є припинення обстрілів, гарантування безпеки промислових підприємств, стабільне енергопостачання та доступ до логістичних маршрутів.

Українська металургія протягом десятиліть залишалася одним із головних секторів національної економіки. Вона забезпечувала значну частину валютних надходжень, підтримувала роботу портів і залізниці, формувала попит на сировину, енергоресурси, ремонтні послуги та продукцію машинобудування. Тому зупинка більшості сталеливарних потужностей має наслідки далеко за межами окремих заводів.

Чому металургія опинилася під найбільшим ударом

Металургійні підприємства є масштабними та енергомісткими об’єктами. Для їхньої роботи потрібні безперервне постачання електроенергії, газу, води, залізної руди, вугілля та інших матеріалів. Навіть короткострокові перебої можуть порушити технологічний цикл, призвести до пошкодження обладнання або зробити випуск продукції економічно невигідним.

Повномасштабна війна створила одразу кілька критичних проблем. Частина підприємств розташована поблизу зон бойових дій або на територіях, які були окуповані. Інші заводи зазнали ракетних і дронових ударів, через що виробничі лінії, склади, підстанції та транспортна інфраструктура потребують відновлення. Окремим фактором стала втрата традиційних маршрутів експорту та ускладнення доступу до морської логістики.

За оцінками, які наводить Forbes, нині фактично не працює близько 90% українського виробництва сталі. Це означає не лише падіння обсягів виплавки металу. Скорочуються замовлення для гірничодобувних компаній, ремонтних підприємств, перевізників і портової інфраструктури. Одночасно зменшуються податкові надходження та валютна виручка, яка необхідна для закупівлі імпортного обладнання, палива й технологій.

Металургія має значний мультиплікативний ефект. Робота одного великого комбінату підтримує цілу мережу суміжних компаній і тисячі робочих місць. Якщо підприємство зупиняється, наслідки відчувають не тільки його працівники, а й постачальники, місцеві бюджети, сервісні компанії та підприємці у містах присутності.

Якими можуть бути економічні втрати

Найгірший сценарій передбачає втрати для української економіки на рівні 6,5–7% ВВП. Йдеться про потенційний ефект тривалої зупинки підприємств, руйнування активів, скорочення експорту та зменшення ділової активності у пов’язаних секторах. Остаточний масштаб залежатиме від тривалості простою, рівня пошкоджень і можливості частково відновити виробництво навіть за умов війни.

Для держави зниження металургійного виробництва означає додатковий тиск на бюджет. Менше податків надходить від промислових підприємств, працівників і суміжного бізнесу. Водночас зростають витрати на відновлення енергетики, транспортних шляхів, житла та соціальну підтримку регіонів, які залежать від великих заводів.

Скорочення експорту сталі також впливає на валютний ринок. Металопродукція традиційно була одним із важливих джерел валютної виручки для України. Її нестача може погіршувати торговельний баланс і збільшувати потребу в зовнішньому фінансуванні. Крім того, країна втрачає позиції на міжнародних ринках, адже покупці змушені шукати інших постачальників і можуть не повернутися одразу після відновлення українського виробництва.

Окремий ризик пов’язаний із людським капіталом. Тривалий простій змушує спеціалістів змінювати місце проживання або професію. Відновити виробництво після завершення бойових дій буде складніше, якщо підприємства зіткнуться з дефіцитом інженерів, технологів, енергетиків, операторів складного обладнання та кваліфікованих робітників.

Що потрібно для відновлення української металургії

Першою умовою відновлення є безпека. Інвестори не вкладатимуть кошти у великі промислові об’єкти без розуміння того, що вони будуть захищені від повторних атак. Для цього потрібні ефективна протиповітряна оборона, захист енергетичних вузлів, укріплення критичної інфраструктури та зрозумілі механізми страхування воєнних ризиків.

Другою умовою має стати відновлення стабільного енергопостачання. Металургійні підприємства споживають значні обсяги електроенергії, а сучасні технології виробництва потребують прогнозованої якості та безперервності живлення. Розподілена генерація, резервні джерела енергії та модернізація мереж можуть зменшити вразливість галузі до нових атак.

Важливу роль відіграватиме логістика. Українським виробникам необхідний надійний доступ до залізничних маршрутів, автомобільних переходів і морських шляхів. Зниження вартості транспортування дасть змогу українській сталі конкурувати на зовнішніх ринках. Для цього потрібні інвестиції у вагони, термінали, портові потужності, склади та прикордонну інфраструктуру.

Відновлення не обов’язково має означати повернення до довоєнної моделі. Галузь може скористатися кризою для технологічного оновлення та переходу до виробництва продукції з вищою доданою вартістю. Перспективними напрямами є спеціальні марки сталі, готові металеві конструкції, продукція для відбудови житла, енергетики, транспорту та оборонно-промислового комплексу.

Європейська інтеграція може стати додатковим стимулом для модернізації. Українським виробникам доведеться враховувати вимоги до енергоефективності, скорочення викидів і декарбонізації. Це потребуватиме значних інвестицій, але водночас відкриє доступ до довгострокових контрактів та нових сегментів ринку.

Експерти наголошують, що відновлення металургії не відбудеться миттєво навіть після припинення активних бойових дій. Підприємствам знадобляться обстеження, розмінування територій, ремонт обладнання, відновлення виробничих ланцюгів і повернення персоналу. Частину потужностей можна буде запустити відносно швидко, тоді як будівництво нових об’єктів і повна модернізація триватимуть роками.

Майбутнє української металургії залежатиме від поєднання державної політики, приватних інвестицій і міжнародної підтримки. Якщо вдасться забезпечити безпеку, фінансування та доступ до ринків збуту, галузь може не лише відновитися, а й стати технологічнішою та конкурентнішою. Водночас кожен додатковий місяць простою збільшує ризик втрати виробничого потенціалу, кваліфікованих кадрів і частки України на глобальному ринку сталі.