Чому США кидають союзників — похмурий прогноз

У своїй останній аналітичній бесіді політолог наголосив на тривожних тенденціях у відносинах глобальних гравців. На прикладі конкретних кейсів він показує, чому і як змінюються пріоритети великих держав і що це означає для країн, які покладаються на підтримку ззовні. Особливу увагу експерт приділив висновкам для Україна та її стратегічних очікувань від Заходу.

Валерій Пекар наводить кілька репрезентативних прикладів — Ізраїль, Тайвань, курди — щоб показати, що відносини з США дедалі більше набувають прагматичного і тимчасового характеру. Це не обов’язково свідчить про зміну морального курсу, радше про переформатування зовнішньої політики на користь короткострокових інтересів, внутрішньополітичної кон'юнктури й глобальної конкуренції з іншими великими гравцями. У цьому контексті слово «зрада» використовується не тільки як емоційна реакція, але й як опис результату політики, побудованої на умовних, а не нерозривних зобов'язаннях.

Перший фактор — транзакційність відносин. Сьогоднішні союзи часто базуються на вигоді, яку можна виміряти швидко: доступ до ресурсів, військово-стратегічні переваги, політичні очки всередині країни. Якщо вигода знижується або стає ризикованішою, інтерес охолоджується.

Другий — внутрішня політика. Адміністрації змінюються, а разом із ними — пріоритети. Вашингтон іноді відвертається від партнерів через необхідність вирішувати внутрішні економічні чи соціальні проблеми, які підштовхують до зменшення зовнішніх зобов'язань.

Третій — велика геополітика. Зростання конкуренції з іншими потужностями змушує США перенаправляти ресурси й дипломатичні зусилля туди, де бачать стратегічні виграші. Це означає, що союзники, котрі не перебувають у фокусі цієї конкуренції, можуть опинитися на узбіччі.

Четвертий — ризики ескалації. Підтримка партнера, яка тягне за собою реальну й високу ймовірність прямого зіткнення з іншим гравцем, може бути визнана неприйнятною для відкритих зобов'язань. Саме так пояснюють окремі випадки відмови від активних дій на користь пасивної підтримки.

Пекар радить керівництву і суспільству Україна відмовитися від ідеалізованих уявлень про непорушність західних гарантій. Це не означає відмову від партнерств, але підказує змінити підхід: будувати більш диверсифіковану зовнішню політику, зміцнювати власну обороноздатність, створювати стійкі економічні й технічні зв'язки з різними акторами.

Практичні кроки: інтенсифікація внутрішніх реформ, інвестиції в оборонну промисловість, розвиток децентралізованих логістичних ланцюгів та кібервідсічі. Також важливо формувати політичну культуру, що передбачає готовність до самостійних дій у критичні моменти, а не покладанням виключно на зовнішні гарантії.

Підсумовуючи, експерт наголошує — світ стає все менш передбачуваним, а альянси перестають бути абсолютними. Тому союзники мають зміцнювати власний ресурс, знижувати залежність від одного донора підтримки і враховувати, що політика великих держав часто диктується швидко змінними інтересами. Для Україна це означає будувати стратегію виживання і розвитку, виходячи з реалій, а не сподівань.