Денисенко: росія не досягне початкових цілей

Сьогодні тривалість нашої війни зрівнялася з тривалістю так званої Великої Вітчизняної Війни. Цей факт підкреслює не лише хронологічну тривалість конфлікту, а й глибину його наслідків для суспільства, економіки та міжнародних відносин. У цьому матеріалі ми розглянемо, чому, на думку експертів, росія вже не зможе досягти первісних стратегічних завдань, озвучених на початку широкомасштабного вторгнення, та які наслідки це має для України і світу.

З початку вторгнення були озвучені кілька ключових завдань, які приписують російському керівництву: швидке зміщення легітимної влади, створення проросійського уряду, контроль над важливими економічними ресурсами та територіями, а також розрив зв'язків України із західними інституціями. За словами Денисенка та інших аналітиків, до цих цілей також додавалися сподівання на деморалізацію населення, внутрішню дестабілізацію та ослаблення підтримки України з боку НАТО і ЄС. Однак реалії на полі бою, санкційний тиск та активна міжнародна допомога змінили початкову картину.

По-перше, українське суспільство продемонструвало виняткову стійкість і мобілізацію, що істотно ускладнило реалізацію швидкої переможної операції. повномасштабна війна зіткнулась із опором місцевих громад, професійною дією ЗСУ та волонтерською підтримкою, що зруйнувало сценарій блискавичної капітуляції. По-друге, логістичні та кадрові проблеми в лавах противника, зокрема нестача боєздатних резервів і проблеми з постачанням, зробили тривалу окупацію витратною й неможливою в заявлених масштабах.

По-третє, міжнародна підтримка України — військова, фінансова та політична — значно посилила позиції оборони. Санкції проти росіянської економіки, технологічні обмеження і втрата доступу до світових ринків підірвали спроможність агресора підтримувати виснажливу кампанію. По-четверте, інформаційна і дипломатична ізоляція зменшила можливості для легітимізації дій кремля на міжнародній арені.

Також важливим чинником є внутрішня політична динаміка в самій росія — висока вартість війни, зростання невдоволення серед населення й еліт, ризики втрати контролю над регіональними елітами. Це створює додаткові бар'єри для реалізації радикальних планів управління окупованими територіями в довгостроковій перспективі.

Неможливість досягнути первісних цілей має низку важливих наслідків. По-перше, це означає, що Україна отримує більше часу для відновлення і зміцнення обороноздатності, реформування збройних сил та інтеграції сучасних систем оборони. По-друге, це підсилює дипломатичні позиції Києва у майбутніх переговорах, адже успішна оборона і міжнародна підтримка змінюють початкову розстановку сил.

Однак немає підстав для самозаспокоєння: ситуація залишається динамічною, і агресор може змінювати тактику, роблячи ставку на виснаження, гібридні методи тиску або локальні наступальні операції. Тому важливо продовжувати зміцнювати економіку, посилювати стійкість критичної інфраструктури та підтримувати міжнародну коаліцію. Денисенко наголошує, що ключем до успіху є поєднання військових зусиль і стратегії відбудови, яка мінімізує вразливості та збільшує внутрішню спроможність держави.

У підсумку можна констатувати, що попри масштаб і тривалість конфлікту, початкові амбітні цілі агресора стають нездійсненними через поєднання стійкого спротиву, міжнародного тиску та внутрішніх обмежень. Для України це шанс не лише захиститися, а й закласти фундамент для подальшого відновлення та євроатлантичної інтеграції. Водночас передусім важливо зберігати єдність, продовжувати посилювати оборону та діяти проактивно на міжнародній арені, аби забезпечити довготривалий мир і безпеку.