Європа готує новий альянс замість НАТО — Politico

У сучасному геополітичному середовищі дискусії про реформу системи колективної безпеки загострилися: усе більше експертів звертають увагу на те, що Європа має вимальовувати власні стратегічні рішення замість сліпого сподівання на зовнішні гарантії. З огляду на нестабільність та непередбачуваність зовнішньополітичних кроків традиційних партнерів, зокрема Сполучених Штатів, європейські столиці починають серйозно обговорювати варіанти зміцнення автономії у питаннях оборони і безпека.

Історично роль трансатлантичного альянсу забезпечувала певну стабільність: під егідою колективних зобов'язань західні країни координували відповіді на загрози. Проте останні роки продемонстрували, що політичні пріоритети та риторика можуть змінюватися швидше, ніж потребує довгострокове планування. Через це зростає інтерес до створення більш твердих, прозорих та регіонально орієнтованих механізмів. На думку багатьох аналітиків, ключові аргументи на користь таких змін включають необхідність швидшого прийняття рішень, кращого узгодження витрат на оборону та більшої стратегічної незалежності у питаннях реагування на кризові ситуації.

У цьому контексті медіа та аналітичні видання, зокрема Politico, звертають увагу на те, що в Європі накопичується політична воля для переосмислення ролі традиційних інститутів. Це не обов’язково означає повне заперечення ролі вже існуючих структур — швидше, йдеться про прагматичне пошук додаткових або паралельних інструментів, здатних закріпити безпекові інтереси континенту.

Розглядають кілька можливих моделей: від поглибленої оборонної інтеграції в межах Європейського Союзу до створення ширшого регіонального блоку за участі держав, які не є членами ЄС. Важливими елементами такого альянсу могли б стати стандартизовані оперативні протоколи, спільні інвестиції в оборонну промисловість та механізми швидкого реагування на гібридні загрози. При цьому роль НАТО не обов’язково мала б зменшитися — один із сценаріїв передбачає координацію між новим регіональним форматом та існуючими союзами, де кожен інструмент виконує спеціалізовані функції.

Економічний аспект також матиме значення: об’єднання зусиль у сфері оборонних технологій дозволить оптимізувати витрати і знизити залежність від імпорту складних систем. Натомість важливим питанням залишатиметься гарантія взаємної довіри між учасниками та чіткість зобов’язань у випадку виникнення конфлікту. Тому будь-який новий формат має базуватися на юридично оформлених механізмах співпраці та прозорих процедурах прийняття рішень.

Якщо Європа втілить у життя проект більш автономного альянсу, це спричинить низку політичних та стратегічних ефектів. По-перше, це може посилити переговорні позиції європейських країн у відносинах зі США, оскільки Москва і Пекін теж уважно слідкуватимуть за такими ініціативами. По-друге, це може стати каталізатором для модернізації НАТО, яке змушене буде адаптуватися до більш багатовекторного партнерства. По-третє, нові формати співпраці потенційно зменшать ризики, пов’язані з односторонніми політичними рішеннями зовнішніх акторів, і підвищать стійкість до різного роду зовнішніх шоків.

Водночас існують і ризики: від загострення внутрішньоєвропейських суперечок щодо ролі кожної країни у безпековій архітектурі до потенційного ослаблення загального фронту у випадку непогоджених дій. Тому ключовим завданням для ініціаторів будь-якого нового проекту стане забезпечення інклюзивності процесу та ясних гарантій солідарності.

Підсумовуючи, тенденції останніх років свідчать про посилення прагнення європейських держав до більшої стратегічної самостійності. Створення додаткового або альтернативного формату співпраці у сфері безпека може стати логічною відповіддю на виклики часу — за умови, що такий проект буде продуманий, юридично обґрунтований і підтриманий широким консенсусом серед учасників.