«Великому бізнесу немає місця»: у Метінвесті закликали змінити держпідтримку

Українська промисловість працює в умовах, які неможливо закласти у звичайну бізнес-модель: повномасштабна війна, регулярні обстріли, дефіцит електроенергії, логістичні обмеження та нестача працівників докорінно змінили правила ведення господарської діяльності. За таких обставин державна підтримка має бути не формальною, а системною, довгостроковою та адаптованою до потреб підприємств різного масштабу.

Про це заявив Сергій Скорбун, керівник департаменту зі взаємодії з органами державної влади групи Метінвест. На його думку, підхід, за якого великі компанії фактично виключаються з програм допомоги лише через свої розміри, не відповідає реаліям української економіки. Саме великі промислові підприємства формують значну частину валютної виручки, забезпечують роботою десятки тисяч людей і підтримують цілі регіони.

Чому універсальні програми підтримки не працюють

У багатьох державних програмах діють обмеження, пов’язані з кількістю працівників, обсягом доходу або розміром активів. Такі критерії можуть бути виправданими для окремих інструментів, орієнтованих на малий і середній бізнес, однак вони не повинні автоматично позбавляти великих підприємств доступу до фінансування, страхування ризиків чи компенсацій.

Великий бізнес в Україні не є однорідним поняттям. Підприємства можуть мати значні обороти, але водночас працювати з мінімальною рентабельністю через зростання собівартості, втрату традиційних ринків, подорожчання логістики та пошкодження виробничої інфраструктури. У гірничо-металургійному секторі додатковими викликами стали зміни маршрутів експорту, обмежені можливості портів, нестабільне енергопостачання та необхідність постійно інвестувати у безпеку.

Якщо оцінювати компанію лише за формальними показниками, можна не побачити реального навантаження, яке вона бере на себе під час війни. Великі підприємства фінансують відновлення обладнання, облаштовують укриття, забезпечують працівників засобами захисту, підтримують мобілізованих співробітників і допомагають громадам, де розташовані виробничі майданчики. Водночас вони продовжують сплачувати податки та зберігати робочі місця.

Скорочення виробництва або зупинка такого підприємства має наслідки далеко за межами одного балансу. Це означає втрати для місцевих бюджетів, зменшення замовлень для підрядників, падіння попиту на транспортні й сервісні послуги, а також ризик відтоку фахівців. Тому підтримка стратегічних компаній повинна розглядатися як інвестиція у стійкість держави, а не як привілей для окремих власників.

Які інструменти потрібні промисловим компаніям

Одним із ключових завдань є створення механізмів доступного фінансування. Промислові підприємства потребують кредитів на відновлення, модернізацію, енергонезалежність і запуск нових виробничих ліній. Для банків такі проєкти часто залишаються надто ризиковими через воєнні загрози, тому держава може посилити програми гарантування кредитів, страхування інвестицій і часткової компенсації відсоткових ставок.

Окрему роль відіграє страхування воєнних ризиків. Без зрозумілих і доступних страхових інструментів складно залучати приватний капітал, планувати будівництво нових об’єктів та оновлювати обладнання. Потенційний інвестор має розуміти, як буде компенсовано збитки у разі пошкодження виробництва, перебоїв у роботі або блокування логістичних маршрутів.

Не менш важливою є підтримка енергетичної стійкості. Промисловість потребує можливості швидко встановлювати власні генерувальні потужності, накопичувачі енергії та резервні системи. Для цього необхідні спрощені дозвільні процедури, прогнозовані правила підключення до мереж і фінансові стимули. Підприємства, які інвестують у власну генерацію, не лише захищають виробництво, а й знижують навантаження на загальну енергосистему.

Ще одним напрямом має стати розвиток логістики. Українські виробники змушені використовувати складніші та дорожчі маршрути, що безпосередньо впливає на конкурентоспроможність експорту. Державна політика повинна передбачати модернізацію залізничної інфраструктури, розширення пропускної здатності прикордонних переходів, розвиток дунайських напрямків і підтримку перевезень стратегічних вантажів.

Для збереження великих підприємств потрібні відповідні інструменти підтримки. Йдеться не про безумовне фінансування збиткової діяльності, а про партнерство між державою та бізнесом. Компанія має демонструвати прозорість, збереження робочих місць, інвестиційні плани й готовність працювати за чіткими критеріями ефективності. Держава, зі свого боку, повинна створити умови, за яких такі плани можна реалізувати навіть за високих воєнних ризиків.

Підтримка великого бізнесу як частина економічної безпеки

Дискусія про державну допомогу великим підприємствам часто зводиться до питання розміру компанії. Проте важливішими мають бути її роль у національній економіці, стратегічне значення, кількість робочих місць, обсяг податкових надходжень і здатність забезпечувати критично важливі ланцюги постачання. Підприємство, яке підтримує функціонування цілої галузі, не можна оцінювати за тими самими правилами, що й невелику компанію у сфері послуг.

Металургія, видобувна промисловість, машинобудування, енергетика та хімічний сектор потребують тривалого горизонту планування. Рішення про модернізацію доменних печей, будівництво нового кар’єру або створення потужностей із виробництва продукції з високою доданою вартістю не можуть ухвалюватися на кілька місяців. Бізнесу потрібні передбачувані податкові правила, гарантії захисту інвестицій і розуміння того, які державні програми діятимуть після завершення воєнного стану.

Важливо також не протиставляти великий бізнес малому та середньому. Сильна економіка потребує всіх рівнів підприємництва. Великі компанії створюють попит на продукцію й послуги малого бізнесу, залучають підрядників, формують професійні стандарти та сприяють появі нових виробництв. Водночас малі підприємці забезпечують гнучкість, інноваційність і швидке відновлення локальної економіки.

Ефективна модель держпідтримки має поєднувати різні інструменти: гранти для малих компаній, кредитні програми для середнього бізнесу, гарантії та страхування для великих інвестиційних проєктів, а також окремі механізми для стратегічних підприємств. Такий підхід дозволить уникнути ситуації, коли одна універсальна програма не відповідає потребам жодної категорії бізнесу повною мірою.

Для України це питання має не лише економічний, а й безпековий вимір. Збереження промислової бази означає підтримку обороноздатності, стабільність валютних надходжень, забезпечення зайнятості та можливість швидше відновити країну після завершення бойових дій. Якщо великі підприємства отримають зрозумілі правила та доступ до адекватних інструментів фінансування, вони зможуть не просто виживати, а інвестувати у майбутнє.

Заклик Метінвесту змінити підхід до державної підтримки фактично стосується всієї промислової політики України. Державі необхідно перейти від ситуативних рішень до комплексної стратегії, у якій враховуються ризики війни, потреби виробництва та внесок компаній у розвиток громад. Великому бізнесу справді має бути місце у програмах підтримки, якщо його діяльність є прозорою, стратегічною та спрямованою на збереження економічної стійкості країни.