У ЄС сперечаються, чи відкривати фонд конкурентоспроможності для країн поза блоком

Європейський Союз опинився перед складним вибором: як розподіляти кошти майбутнього Європейського фонду конкурентоспроможності та чи мають доступ до нього отримати держави, які не входять до складу блоку. Дискусія особливо загострилася навколо фінансування оборонних проєктів, адже йдеться про значні ресурси та визначення майбутньої архітектури європейської безпеки.

Запропонований фонд може стати одним із ключових інструментів ЄС у наступному довгостроковому бюджетному періоді. Його загальний обсяг оцінюють у 409 млрд євро. Передбачається, що ці кошти спрямовуватимуть на розвиток промисловості, інновацій, чистої енергетики, стратегічних технологій, безпеки, оборони та космічної галузі. Водночас саме оборонна складова викликає найбільше суперечок між країнами-членами та Європейським парламентом.

Чому країни ЄС не можуть дійти згоди

Основне питання полягає в тому, чи повинні компанії та проєкти з держав, які не є членами Євросоюзу, претендувати на фінансування з фонду. Франція та низка інших країн виступають за обмежений доступ для зовнішніх учасників. Їхня позиція ґрунтується на тому, що гроші фонду формуються коштом європейських платників податків, а отже, передусім мають підтримувати виробників, дослідницькі центри та технологічні компанії всередині ЄС.

Прихильники жорсткіших правил вважають, що масштабні інвестиції повинні зміцнювати саме європейську промислову базу. Це стосується виробництва озброєнь, боєприпасів, систем протиповітряної оборони, безпілотників, супутникових технологій і засобів кіберзахисту. На їхню думку, без чіткої вимоги щодо локалізації виробництва кошти можуть опинитися у компаній, які лише частково пов’язані з європейською економікою.

Водночас більшість урядів країн ЄС прагне зберегти можливість співпраці із союзниками за межами блоку. Дипломати пояснюють це необхідністю швидко нарощувати оборонні спроможності на тлі війни росії проти України, нестабільності у світі та невизначеності щодо майбутньої ролі Сполучених Штатів у європейській безпеці. Для багатьох столиць важливішими за формальне місце виробництва є сумісність техніки, оперативність постачання та реальна ефективність на полі бою.

Європейська комісія пропонує передбачити близько 131 млрд євро на оборонну та космічну галузі в межах наступного бюджету ЄС. Такий масштаб фінансування має стимулювати створення нових виробничих потужностей, спільні закупівлі та довгострокові оборонні програми. Однак остаточні правила участі третіх країн можуть істотно вплинути на те, наскільки широким буде партнерство.

Які умови можуть запропонувати третім країнам

Компромісний варіант, який обговорюють представники держав-членів, передбачає укладення спеціальних угод про асоціацію між Євросоюзом і країнами-партнерами. Такі домовленості дозволили б іноземним компаніям та державним структурам брати участь в оборонних програмах, що фінансуються європейським бюджетом. Водночас доступ не був би автоматичним і залежав би від виконання низки політичних, фінансових та промислових вимог.

За цим підходом угоди про асоціацію могли б бути необхідними не лише для Канади та Великої Британії, а й для України, Норвегії та інших партнерів ЄС. Країни-учасниці, ймовірно, повинні будуть робити внески до відповідних програм. Це може бути пряме фінансування, спільне виробництво, передача технологій або інші форми оборонного внеску.

Для України потенційно передбачають особливий формат участі. З огляду на обмежені фінансові можливості держави, її внесок може полягати не лише у грошових платежах, а й у передачі технологій, бойового досвіду, розробок та виробничих компетенцій. Українська оборонна промисловість уже має значний досвід у створенні безпілотних систем, засобів радіоелектронної боротьби, ракетного озброєння та інших технологій, які активно розвиваються під впливом реальних бойових умов.

Однак вимога укладати окремі угоди може створити додаткові бюрократичні бар’єри. Країнам-партнерам доведеться погоджувати правила доступу, механізми контролю, стандарти безпеки, умови використання інтелектуальної власності та порядок фінансової участі. Для компаній це означатиме необхідність заздалегідь розуміти, чи зможуть вони брати участь у спільних європейських проєктах і на яких умовах.

Частина дипломатів сумнівається, що послам країн ЄС вдасться швидко погодити запропонований компроміс. Найбільш спірними залишаються обсяг прав третіх країн, розмір їхніх внесків та можливість отримувати фінансування без обов’язкової локалізації основного виробництва на території Євросоюзу.

Вплив суперечки на партнерів і трансатлантичні відносини

Невизначеність із правилами фонду вже впливає на відносини ЄС із державами, які прагнуть тіснішої співпраці з європейським оборонним сектором. Канада зацікавлена у поглибленні промислових зв’язків із Євросоюзом, але обмежений доступ до фінансування може зменшити практичну цінність майбутніх домовленостей. Аналогічні побоювання можуть виникнути у Великої Британії та інших технологічно розвинених партнерів.

Окреме занепокоєння висловлюють у Сполучених Штатах. Вашингтон уважно стежить за європейськими ініціативами, оскільки політика на кшталт купуй європейське може скоротити участь американських компаній у масштабних оборонних контрактах. Якщо ЄС встановить надто жорсткі вимоги щодо походження продукції, це може обмежити конкуренцію та ускладнити закупівлю систем, які вже сумісні зі стандартами НАТО.

Для Альянсу важливо, щоб посилення європейської оборонної промисловості не перетворилося на відокремлення від трансатлантичної системи безпеки. Представники НАТО наголошують, що під час вибору озброєння потрібно враховувати насамперед його ефективність, надійність, сумісність і здатність працювати в бойових умовах. Надмірний акцент на країні виробництва може, навпаки, послабити спільні оборонні можливості та створити додаткові перешкоди для взаємодії союзників.

Водночас прихильники європейської преференції вважають, що без гарантованого попиту та стабільного фінансування виробники ЄС не зможуть швидко наростити потужності. Європейська оборонна промисловість тривалий час була фрагментованою, а держави закуповували значну частину техніки за межами континенту. Тому фонд конкурентоспроможності розглядають як можливість створити сильніший внутрішній ринок, підтримати спільні проєкти та зменшити критичну залежність від зовнішніх постачальників.

За даними дипломатичних джерел, група з дванадцяти країн ЄС наполягає на тому, щоб майбутні оборонні програми залишалися відкритими для близьких союзників. Така позиція фактично кидає виклик прагненню Франції запровадити суворі правила європейської переваги. Додатковим фактором є дискусія щодо загального обсягу довгострокового бюджету Євросоюзу на 2028–2034 роки. Деякі держави, зокрема Німеччина, Данія, Нідерланди, Австрія, Фінляндія та Швеція, закликають скоротити запропоновані видатки на кілька сотень мільярдів євро.

Подальші переговори визначать, чи стане фонд конкурентоспроможності суто європейським фінансовим інструментом, чи перетвориться на платформу для ширшого партнерства. Для України рішення матиме особливе значення, оскільки може вплинути на доступ до оборонних програм, спільних виробництв і сучасних технологій. Оптимальним для Києва був би формат, який дозволить брати участь у проєктах без надмірних фінансових обмежень, але водночас визнає внесок української промисловості та її досвід.

Фінальний компроміс, імовірно, балансуватиме між захистом європейських виробників і потребою зберегти відкритість для союзників. Якщо ЄС зможе поєднати ці цілі, фонд стане не лише джерелом фінансування, а й основою для формування більш стійкої, технологічної та взаємопов’язаної системи європейської безпеки.