СВАМ, кадри та інвестиції: що загрожує видобувній галузі

Видобувна галузь України опинилася під одночасним тиском кількох факторів: війни, дефіциту працівників, високої вартості енергії та логістики, складного доступу до фінансування і нових вимог європейського ринку. Для підприємств, які працюють із надрами, ці виклики вже не є віддаленими ризиками. Вони безпосередньо впливають на собівартість продукції, темпи реалізації інвестиційних проєктів, зайнятість людей і здатність компаній конкурувати на зовнішніх ринках.

Саме ці питання стали центральними під час конференції United by Mining у Києві. Представники бізнесу, державних органів, освітніх установ і профільних організацій обговорили, що сьогодні заважає розвитку надрокористування та які рішення можуть допомогти галузі зберегти виробничий потенціал. Серед головних тем були внутрішня переробка сировини, геологорозвідка, критичні корисні копалини, управління арештованими активами, вуглецеве мито, тарифи на електроенергію і транспорт, а також кадрова криза.

СВАМ, енергія та логістика: як змінюється економіка видобутку

Однією з найбільш гострих проблем для українських надрокористувачів залишається дія механізму вуглецевого коригування імпорту, відомого як СВАМ. Для підприємств, що експортують продукцію до Європейського Союзу, додаткові витрати, пов’язані з вуглецевими викидами, можуть суттєво погіршити конкурентні позиції. Особливо це стосується гірничо-металургійних компаній, виробників сировини та підприємств із енергоємними технологічними процесами.

Український бізнес наполягає на необхідності активного діалогу з європейськими партнерами щодо перегляду підходів до застосування СВАМ. Аргументом є повномасштабна війна, яка спричинила руйнування виробничих потужностей, перебої з електропостачанням, вимушене скорочення обсягів виробництва та різке зростання витрат. Окремо порушується питання дефолтних значень, які використовуються для розрахунків у разі недостатньої кількості перевірених даних про викиди. Для українських підприємств завищені показники можуть означати додаткове фінансове навантаження, навіть якщо компанія поступово модернізує виробництво.

Не менш важливим фактором є ціна електроенергії. Видобувна промисловість потребує значних обсягів енергоресурсів для роботи кар’єрної техніки, дробильних і збагачувальних комплексів, насосних станцій та іншого обладнання. Високі тарифи безпосередньо збільшують собівартість тонни продукції та зменшують ресурси для інвестицій у розвиток.

Представники промисловості вважають, що держава має шукати механізми компенсації частини витрат системних операторів і транспортних компаній, а не перекладати всі проблеми на великих споживачів. Аналогічна ситуація спостерігається із залізничними перевезеннями. Для гірничих підприємств залізниця є основним каналом доставки сировини до переробних заводів, портів і прикордонних переходів. Подорожчання перевезень знижує маржинальність експорту та ускладнює роботу підприємств, які й без того функціонують в умовах нестабільної логістики.

Вирішення енергетичних і транспортних проблем має стати частиною довгострокової промислової політики. Без прогнозованих тарифів компаніям складно планувати будівництво нових шахт, кар’єрів, збагачувальних фабрик і переробних підприємств. Для інвестора важлива не лише наявність запасів корисних копалин, а й розуміння того, скільки коштуватиме їх видобуток, переробка та доставка до споживача.

Внутрішня переробка та інвестиції у геологорозвідку

Ще один стратегічний виклик для України полягає в необхідності переходу від експорту необробленої сировини до виробництва продукції з вищою доданою вартістю. Представники видобувного бізнесу підтримують ідею стимулювання внутрішньої переробки будівельного та декоративного каміння, а також інших видів мінеральної сировини. Йдеться не лише про можливе мито на експорт необроблених матеріалів, а про створення повного виробничого ланцюга всередині країни.

Розвиток переробки може забезпечити додаткові робочі місця, збільшити податкові надходження та посилити експортний потенціал України. Натомість обмеження експорту без одночасного створення умов для інвестування у переробні потужності може стати надмірним тиском на підприємства. Тому важливо поєднати регуляторні рішення з доступом до фінансування, сучасними технологіями, зрозумілими правилами для інвесторів і розвиненою інфраструктурою.

Необхідною передумовою для нових видобувних проєктів залишається геологорозвідка. У державному бюджеті на цей напрям передбачено 186 млн гривень. Кошти мають бути спрямовані на вивчення мінерально-сировинної бази, дослідження підземних вод і доопрацювання геологічної інформації. Якісні та актуальні дані про родовища знижують ризики для приватного капіталу й допомагають інвесторам оцінити перспективність майбутнього проєкту.

Для України геологорозвідка має особливе значення у контексті критичних корисних копалин. Літій, графіт, берилій, циркон та інші ресурси можуть стати основою нових промислових ланцюгів і посилити роль країни у європейській сировинній безпеці. Однак наявність покладів сама по собі не гарантує економічного результату. Потрібні детальні дослідження, дозвільні процедури, оцінка впливу на довкілля, будівництво шахт і збагачувальних комплексів, а також доступ до капіталу.

Окремі компанії вже інвестували значні суми у вивчення родовищ і підготовку документації. Серед перспективних напрямів називають графітовий проєкт, який передбачає створення гірничо-збагачувального комплексу та початок виробництва концентрату в перспективі. Паралельно опрацьовуються проєкти з видобутку берилію, циркону й літієвих руд. Успішна реалізація таких ініціатив залежатиме від залучення іноземних інвесторів, гарантій захисту капіталу та стабільності державної політики.

Кадровий дефіцит і проблема арештованих активів

Війна загострила кадрову проблему у видобувній промисловості. Частина підприємств розташована поблизу фронту або в регіонах, які регулярно зазнають обстрілів. Через безпекові ризики виробництво може бути зупинене, однак компанії намагаються зберегти колективи до моменту відновлення роботи. Для бізнесу це складне фінансове завдання, адже утримання персоналу потребує ресурсів навіть за відсутності повноцінної виробничої діяльності.

Окреме питання становить мобілізація працівників, без яких запуск і безпечна експлуатація гірничого обладнання стають неможливими. Видобувні підприємства потребують інженерів, машиністів, геологів, енергетиків, фахівців із промислової безпеки та операторів складної техніки. Підготовка таких кадрів займає роки, тому їхня втрата може мати довгострокові наслідки для всієї галузі.

Вирішити проблему намагаються через співпрацю бізнесу з профільними університетами. Освітні заклади оновлюють лабораторну базу, залучають фінансування та адаптують програми під потреби сучасного виробництва. Водночас необхідно підвищувати престиж професій, пов’язаних із видобуванням, і показувати молоді, що галузь може запропонувати технологічну кар’єру, конкурентну оплату праці та можливості професійного розвитку.

Ще одним складним напрямом є управління арештованими та підсанкційними активами. Держава зацікавлена у пошуку інвесторів для таких підприємств, зокрема через продаж зі знижкою. Проте потенційні покупці не завжди готові брати на себе ризики управління активами, які мають юридичні спори, проблеми з охороною, борги або невизначеність щодо майбутнього статусу.

Стратегічним інвесторам зазвичай цікавіша приватизація, ніж тимчасове управління чужим майном. Вони хочуть розуміти, що матимуть змогу вкладати кошти в модернізацію, контролювати виробничі процеси та отримувати прогнозований результат. Тому для ефективного залучення капіталу державі й бізнесу необхідно вибудовувати прозорий діалог, проводити аудит активів і забезпечувати належний захист майна.

Майбутнє видобувної галузі залежатиме від узгоджених дій держави та приватного сектору. Україні потрібно одночасно підтримувати діючі підприємства, стимулювати внутрішню переробку, вкладати кошти у геологорозвідку, створювати умови для інвестицій у критичні мінерали та розв’язувати кадрові питання. Якщо ці завдання вирішуватимуться комплексно, надрокористування може стати одним із драйверів повоєнного відновлення, залучення іноземного капіталу та формування нової промислової економіки.