Сергій Пономарьов
Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер опинився під тиском через загострення дискусії навколо позиції Партії зелених щодо сіонізму. На тлі ухвалення суперечливої резолюції представники Лейбористської партії дали зрозуміти, що не розглядають можливість політичного союзу із «зеленими».
Публічна заява пролунала під час парламентської сесії запитань до уряду. У центрі обговорення опинилася резолюція, у якій сіонізм названо формою расизму. Її ухвалення викликало гостру реакцію з боку лейбористів, єврейських організацій та ізраїльської влади.
Лейбористи відкинули можливість партнерства
Представники Лейбористської партії заявили, що не можуть підтримувати політичне партнерство з партією, яка офіційно закріпила подібну оцінку сіонізму. У лейбористському таборі наголосили, що ця резолюція виходить за межі допустимої критики політики Ізраїлю та містить формулювання, які можуть сприйматися як антисемітські.
Під час виступу в парламенті було заявлено, що документ Партії зелених є неправильним і таким, що поглиблює розкол у британському суспільстві. Лейбористи підкреслили: критика дій будь-якого уряду не повинна перетворюватися на заперечення права єврейського народу на самовизначення або на використання узагальнень щодо євреїв та Ізраїлю.
Позиція Лейбористської партії полягає в тому, що політичний діалог можливий лише за умови чіткого засудження антисемітизму. Саме тому ідея формального союзу із «зеленими» наразі вважається неприйнятною. Для лейбористів це питання стосується не лише зовнішньої політики, а й принципів внутрішньопартійної та парламентської взаємодії.
Водночас у Великій Британії нагадують, що питання сіонізму є надзвичайно чутливим. Для частини активістів цей термін описує політичну ідеологію, пов’язану зі створенням і збереженням єврейської держави на території історичної Палестини. Вони вважають, що сучасна політика Ізраїлю призводить до дискримінації та нерівності щодо палестинського населення.
Чому резолюція викликала суперечки
Ухвалений документ визначає сіонізм як політичну ідеологію, що передбачає створення або збереження етнонаціональної єврейської держави з можливим виключенням чи домінуванням над неєврейським населенням. Автори резолюції стверджують, що таким чином прагнули привернути увагу до становища палестинців і виступити проти дискримінаційних практик.
Однак опоненти документа вважають таке визначення однобічним. На їхню думку, воно ігнорує історичні причини виникнення сіонізму, зокрема багатовікові переслідування євреїв у різних країнах, Голокост і прагнення єврейського народу мати безпечну національну домівку.
Для багатьох представників єврейської громади у Великій Британії сіонізм означає передусім право євреїв на власну батьківщину. Вони наголошують, що заперечення цього права може сприйматися як дискримінація за національною або релігійною ознакою. Водночас єврейські громади також можуть критикувати окремі рішення ізраїльського уряду, не відмовляючись від підтримки права Ізраїлю на існування.
Саме різниця між критикою політики конкретного уряду та запереченням сіонізму як такого стала однією з головних причин конфлікту. Лейбористи заявили, що Партія зелених не провела достатньо чіткої межі між цими поняттями.
Реакція Ізраїлю та наслідки для британської політики
Після ухвалення резолюції Міністерство закордонних справ Ізраїлю оголосило про заборону в’їзду до країни лідеру Партії зелених Заку Поланскі. В ізраїльській владі пояснили цей крок негативним ставленням до політика, який підтримав документ із визначенням сіонізму як расизму.
Рішення стало додатковим сигналом того, що суперечка вийшла за межі британської внутрішньої політики. Вона безпосередньо торкнулася дипломатичних відносин, ставлення до війни на Близькому Сході та оцінки майбутнього ізраїльсько-палестинського врегулювання.
Для Партії зелених резолюція може стати спробою зміцнити позиції серед виборців, які виступають за жорсткішу критику Ізраїлю та підтримують палестинську державність. Водночас така стратегія створює ризики для партії, оскільки її опоненти звинувачують «зелених» у використанні формулювань, що можуть підігрівати антисемітські настрої.
Лейбористи, зі свого боку, намагаються продемонструвати жорсткішу позицію щодо мови ворожнечі та антисемітизму. Для керівництва партії це має особливе значення, адже британські політичні сили вже неодноразово стикалися зі звинуваченнями у недостатній реакції на прояви ненависті до євреїв.
Відмова від союзу із Партією зелених може вплинути на розподіл сил у британському парламенті. Якщо «зелені» продовжать наполягати на своїй резолюції, співпраця між двома партіями стане ще складнішою. Водночас лейбористам доведеться балансувати між підтримкою єврейської громади, критикою дій ізраїльського уряду та необхідністю зберігати довіру виборців, які виступають за права палестинців.
Ситуація навколо резолюції демонструє, наскільки складною залишається дискусія про сіонізм у Великій Британії. Для одних це питання політичної оцінки державної ідеології, для інших — заперечення права єврейського народу на безпеку та самовизначення. Саме тому будь-які заяви британських партій на цю тему можуть мати серйозні наслідки як для внутрішньої політики, так і для міжнародного іміджу країни.