"Рідкісноземельна" загроза: США закликатимуть інші країни зменшити залежність від Китаю

У світлі останніх економічних і геополітичних трендів дедалі більше уваги привертає питання постачання ключових ресурсів. США готуються закликати партнери з Великої сімки та інших союзних країн зменшити залежність від Китаю у сфері критично важливих мінералів. Ініціативу планує просувати міністр фінансів США Скотт Бессент, наголошуючи на потребі колективних дій для зміцнення глобальних ланцюгів постачання.

Чому питання рідкісноземельних елементів стало критичним

За останні десятиліття Китай сформував домінуючі позиції у видобутку, переробці та постачанні рідкісноземельних металів, що використовуються у високотехнологічній промисловості, обороні, відновлюваній енергетиці та електроніці. Це створює стратегічний ризик: політичні або економічні обмеження можуть призвести до перебоїв у виробництві критично важливих товарів. Саме тому адміністрація США акцентує увагу на необхідності диверсифікації постачання та формуванні надійних альтернативних джерел.

Які кроки пропонують США та їхні партнери

План дій, який просуває Скотт Бессент, включає кілька взаємопов’язаних напрямів: стимулювання інвестицій у добувну та переробну інфраструктуру в дружніх країнах, створення стратегічних резервів, розвиток технологій переробки та повторного використання матеріалів, а також запровадження стандартів відповідального видобутку. Окрему увагу пропонують приділити рециклінгу та інноваційним методам вилучення металів з відходів, що зменшить потребу у первинному видобутку.

Крім того, США планують використовувати дипломатичні інструменти — координацію на рівні G7, торгові угоди з положеннями про безпеку ланцюгів постачання, а також фінансові механізми для підтримки партнерських проектів у Африці, Австралії та Південній Америці. Це має сприяти створенню більш стійкої та прозорої системи постачання критичних мінералів.

Економічні та екологічні наслідки для світу

Диверсифікація постачання може позитивно вплинути на стійкість промислових ланцюгів, проте вона також несе виклики. Розгортання нового видобутку та переробки пов’язане з високими капіталовкладеннями та екологічними ризиками. Тому в пропозиціях США підкреслюють важливість дотримання екологічних стандартів і прав місцевих громад. Водночас конкуренція за ресурси може підсилити геополітичну напругу між великими державами, якщо не вдасться домовитися про прозорі правила гри.

У короткостроковій перспективі ініціатива може призвести до підвищення витрат для підприємств, що залежать від рідкісноземельних елементів, але у середньо- та довгостроковому — до зниження ризиків перебоїв, зменшення цієї залежності та підвищення національної безпеки союзників. Крім того, інвестиції в локальні потужності створять робочі місця й сприятимуть технологічному розвитку в країнах-партнерах.

Важливо також розуміти роль регулювання: для зменшення ризику політичного тиску на постачання необхідні механізми контролю за експортом, прозорі ланцюги постачання та міжнародні угоди про стандартні практики. Це підвищить довіру між учасниками ринку і допоможе уникнути раптових збоїв.

Реакція Китаю на такі кроки може бути різною — від посилення власних торгових зв’язків до використання економічного впливу для захисту своєї ролі на ринку. Тому дипломатія має іти в парі з економічними стимулами: створення привабливих умов для інвесторів у нових регіонах та забезпечення транспарентності процесів.

Для ефективної реалізації ініціативи потрібна скоординована стратегія, що поєднує політичний тиск та економічні заохочення. Належна комунікація з бізнесом, науковими колами й громадянським суспільством допоможе зробити процес прийнятним для широкого кола зацікавлених сторін і мінімізувати негативні наслідки для навколишнього середовища.

Підсумовуючи, ініціатива США зі скорочення залежності від одного постачальника критичних ресурсів має потенціал змінити глобальні ланцюги вартості. Проте це потребує часу, інвестицій і міжнародної координації. Якщо країни-однодумці зуміють поєднати інновації, відповідальну політику і стратегічні інвестиції, вони зможуть забезпечити більш стійке та безпечне постачання критично важливих мінералів для майбутніх поколінь.