Посол Польщі Лукасєвіч: чому в розмовах про історію потрібна обережність

Історичні суперечки між Україною та Польщею залишаються чутливою темою, здатною швидко впливати на суспільні настрої й політичний діалог. Водночас двосторонні відносини значно ширші за дискусії про події 1940-х років, постаті українського визвольного руху чи трактування діяльності УПА. Про це заявив тимчасовий повірений у справах Польщі в Україні Пйотр Лукасєвіч, наголосивши на необхідності обережної та відповідальної розмови про минуле.

За його словами, Київ і Варшава вже подолали найбільш напружений етап останньої дипломатичної суперечки. Відносини не можна назвати повністю позбавленими проблем, однак сторони продовжують підтримувати практичну співпрацю у військовій, економічній та безпековій сферах. Польща й надалі допомагає Україні протистояти російській агресії, а історичні розбіжності не стали причиною припинення цієї підтримки.

Основний висновок польського дипломата полягає в тому, що історію не можна просто відкласти, але її не слід використовувати як інструмент політичної боротьби чи взаємних звинувачень. Минуле потрібно досліджувати, говорити про нього відкрито й водночас враховувати біль родин, які втратили близьких унаслідок конфліктів та масового насильства.

Чому суперечки довкола УПА залишаються такими гострими

Останній виток напруги, як пояснив Лукасєвіч, виник не через державні відзнаки, а через рішення надати одному з українських підрозділів почесне найменування, пов’язане з героями УПА. Для українського суспільства ця організація та її окремі діячі насамперед асоціюються з боротьбою проти радянського режиму та прагненням до незалежності. Для багатьох польських родин ті самі сторінки історії пов’язані з трагедіями, загибеллю цивільних і втратою рідних.

Саме різниця в історичній пам’яті створює ситуацію, коли одна й та сама постать може сприйматися як символ героїзму в Україні та як джерело болючих спогадів у Польщі. Дипломат підкреслив, що Польща не прагне нав’язувати Україні власних героїв або визначати, кого саме українці мають шанувати. Однак кожне публічне рішення, особливо під час війни, має ухвалюватися з розумінням того, як його сприймуть сусіди.

Лукасєвіч закликав відмовитися від спроб оцінити історичні події у відсотках або звести їх до формули, де одна сторона повністю невинна, а інша несе всю відповідальність. Такий підхід, на його думку, не допомагає порозумінню. Водночас визнання злочинів проти цивільних не повинно заперечувати факт національно-визвольної боротьби. Обидві обставини можуть існувати в одному історичному контексті, якщо говорити про нього чесно та без спрощень.

Окреме значення має відновлення пошукових робіт та ексгумацій. Польський представник назвав домовленості між урядами важливим досягненням у двосторонніх відносинах. На його переконання, такі процеси не можуть завершитися одним рішенням або заявою, адже йдеться про складну роботу з пам’яттю, документами та почуттями багатьох родин.

Історичний діалог, за словами дипломата, має бути постійним, а не виникати лише під час чергової кризи. Якщо проблеми замовчувати, вони накопичуються і згодом стають зручним інструментом для політичних маніпуляцій. Цим, зокрема, може скористатися росія, яка зацікавлена в ослабленні співпраці між Україною та Польщею.

Війна, допомога Україні та спільна безпека

Пйотр Лукасєвіч наголосив, що українсько-польські відносини не обмежуються історичними дискусіями. За його словами, Варшава продовжує підтримувати Україну, попри складні розмови та взаємні претензії. Польща передає військову допомогу, бере участь у безпекових ініціативах і розглядає можливість посилення української протиповітряної оборони.

Дипломат також повідомив про приєднання Польщі до антибалістичної коаліції та підготовку нового пакета допомоги. Йдеться, зокрема, про засоби протиповітряної оборони, які мають допомогти Україні захищати міста, енергетичну інфраструктуру та цивільне населення від російських атак.

У Варшаві наголошують, що російська загроза має не лише військовий характер. Польща стикається з диверсіями, саботажем, кібератаками, пропагандою, спробами дестабілізації та тиском на кордонах. Саме тому безпека України та Польщі дедалі більше розглядається як спільне завдання для всього регіону.

Лукасєвіч назвав Росію головним джерелом проблем для обох народів. На його думку, українці та поляки мають чимало складних сторінок у власній історії, однак жодна з них не повинна відволікати від розуміння сучасної загрози. Кремль зацікавлений у тому, щоб сусідні держави сперечалися між собою, втрачали довіру та зменшували рівень взаємної підтримки.

Водночас польський дипломат закликав не спрощувати й сучасні події. Напади на українців у Польщі мають отримувати чітку правову оцінку, а будь-які прояви ненависті чи насильства повинні засуджуватися. Проте окремі злочини не можна автоматично переносити на всю українську спільноту або використовувати для формування образу колективного ворога.

Так само небезпечно узагальнювати позицію всього польського суспільства за висловлюваннями окремих політиків чи радикальних груп. У Польщі триває різноманітна дискусія про Україну, історію, міграцію, торгівлю та безпеку. Для кращого взаєморозуміння українцям і полякам важливо бачити не лише найгучніші заяви, а й ширший суспільний контекст.

Європейська інтеграція України не залежить від імені Бандери

Окремо Пйотр Лукасєвіч прокоментував побоювання, що історичні суперечки можуть заблокувати вступ України до Європейського Союзу. Він пояснив, що переговорні кластери стосуються передусім реформ, верховенства права, боротьби з корупцією, прав людини, свободи слова, економічного законодавства та роботи державних інституцій.

У цих процедурах немає окремих вимог щодо ставлення до Бандери чи інших історичних постатей. Вступ до ЄС є тривалим технічним і політичним процесом, у межах якого Україна має виконати значний обсяг законодавчої та інституційної роботи. Тому дискусії про історію не повинні підміняти розмову про реформи, конкурентоспроможність економіки та спроможність держави діяти за європейськими правилами.

Польський дипломат запевнив, що Варшава не планує блокувати відкриття переговорних кластерів для України. Водночас він застеріг від надмірної уваги до символічних моментів. Відкриття кластера є важливим політичним сигналом, але справжнім випробуванням стане виконання конкретних зобов’язань і зміна системи управління.

На цьому тлі практична співпраця між Україною та Польщею продовжується. Йдеться не лише про оборону, а й про відбудову, страхування, кредитування та залучення приватного бізнесу. Польські компанії вже розглядають можливості роботи в Україні, а підтримка економіки має починатися ще до завершення війни.

Українсько-польські відносини справді мають два паралельні виміри. Перший пов’язаний із болючою пам’яттю, історичними оцінками та питаннями національної гідності. Другий стосується спільної безпеки, оборони, економіки та майбутнього Європи. Вони можуть перетинатися, але не повинні повністю визначати один одного.

Обережність у розмовах про історію не означає замовчування або відмову від власної пам’яті. Це радше готовність визнати складність минулого, почути біль іншої сторони та не перетворювати трагедії на зброю проти сучасних партнерів. Україна й Польща мають різний досвід, але водночас спільний інтерес у тому, щоб не дозволити росії зруйнувати європейську єдність.

Минуле неможливо змінити, однак сучасні рішення залишаються в руках політиків і суспільств. Саме від них залежить, чи стануть історичні суперечки причиною нових конфліктів, чи перетворяться на підставу для чесного діалогу, примирення та спільної роботи заради майбутнього.