Ірма Шелест
Український музикант і журналіст Альберт Цукренко поділився міркуваннями про культурний вплив артистів, які продовжують працювати для української аудиторії, живучи або працюючи за межами України. У центрі його коментаря опинилися Потап, Настя Каменських та Іван Дорн. На думку музиканта, дискусія про цих виконавців не обмежується питаннями мови пісень, концертів чи особистої популярності.
Цукренко вважає, що творчі проєкти відомих артистів можуть впливати на те, до якого культурного середовища повертаються слухачі. Йдеться про пострадянський простір, у якому росія тривалий час претендувала на роль головного центру впливу. Саме цей аспект музикант назвав принциповим у своїй оцінці діяльності Потапа, Насті та інших артистів.
«Не український, а російський стрижень»: Цукренко про Потапа, Настю й Дорна
В ефірі подкасту «ЦЕ БАЗА» Альберт Цукренко пояснив, що по-різному сприймає артистів залежно від того, на яку аудиторію вони орієнтуються та які культурні асоціації формують навколо себе. Окремо він згадав Потапа і Настю Каменських, чий спільний проєкт свого часу був надзвичайно популярним в Україні та за її межами.
Музикант висловив припущення, що на концерти цього дуету можуть приходити люди, яким близький не український культурний контекст, а ширше пострадянське середовище. За його словами, така аудиторія може сприймати російську мову, спільні шоу та знайомі з минулого образи як частину комфортного культурного простору.
«Очевидно, що на концерт Потапа і Насті підуть люди, з якими я не сяду ср...ти на одному полі. І загалом, я думаю, цей їхній проєкт повертає українців у загальнокультурне поле з росією і з росіянами», — заявив Цукренко.
Його оцінка стосується не лише конкретних пісень чи концертних програм. Цукренко говорить про явище, коли популярні артисти своєю творчістю та публічними образами відновлюють відчуття спільності між українцями й росіянами. На його переконання, після початку повномасштабної війни така культурна модель не може сприйматися як нейтральна.
Журналіст також згадав Івана Дорна. Він поставив його в один ряд з артистами, які, на його думку, можуть сприяти поверненню до умовного спільного пострадянського культурного поля. Цукренко наголосив, що сам не хоче знову опинятися в цьому просторі, оскільки вважає його залежним від російського центру впливу.
«Вони повертають оцю удавану якусь спільноту — пострадянську, якою я, буду казати за себе, наївся і не хочу про це чути і це бачити», — пояснив музикант.
Яку роль відіграє російський культурний вплив
За словами Цукренка, частина українців може сумувати за знайомим культурним середовищем, у якому музика, телебачення, гумор і шоу-бізнес не розділялися державними кордонами. Проте він вважає, що така ностальгія часто є оманливою. Формально йдеться про спільний простір для різних народів, але фактично його правила та основні смисли багато років визначала саме росія.
Музикант назвав це явище «російським псевдомультикультуралізмом». На його думку, у подібній моделі українська культура опиняється не на рівних позиціях, а залишається периферійною частиною системи, де головним орієнтиром є російська мова, російська індустрія та російські центри популярності.
«Але є очевидно українці, яким хочеться повернутися в цей світ такого російського псевдомультикультуралізму — братського, з російським стрижнем, а не українським», — зазначив Цукренко.
У цьому контексті питання мови стає лише одним із елементів. Не менш важливими є репертуар, публічні заяви, місце виступів, співпраця з іноземною аудиторією та спосіб, у який артист пояснює власну позицію. Навіть україномовні пісні можуть існувати в ширшій системі координат, де головними залишаються старі пострадянські зв’язки та ностальгія за спільним шоу-бізнесом.
Водночас Цукренко не стверджує, що кожна людина, яка слухає Потапа, Настю Каменських або Дорна, автоматично підтримує російську політику. Його критика стосується загальної тенденції та культурного ефекту, який можуть мати популярні проєкти. На думку музиканта, аудиторія не завжди помічає, які цінності стоять за звичними форматами розваг.
Чи вважає Цукренко цих артистів українцями
Окремо Альберт Цукренко наголосив, що не прагне позбавляти артистів української ідентичності. Він визнає право людини самостійно визначати, ким вона є, і не підтримує підхід, за якого українськість вимірюють одягом, зовнішністю, манерою поведінки або відповідністю чиїмось уявленням про патріотизм.
«За фактом — звісно. Якщо людина себе ідентифікує як українець, я не можу сказати: “Ти ні, ти не українець”», — сказав музикант.
Цукренко пригадав ситуації, коли представники українського суспільства ставили під сумнів ідентичність його колективу через сценічний образ та виступи в сукнях. За його словами, така логіка є небезпечною, оскільки перетворює поняття українськості на набір зовнішніх ознак.
Водночас визнання людини українцем не означає автоматичної підтримки всіх її рішень. На думку музиканта, можна визнавати українську ідентичність артиста й водночас не погоджуватися з його політичною, культурною або мовною позицією.
«Це українці, але не ті, чия політична й культурна позиція мені близька», — підсумував він.
Саме це розмежування є ключовим у висловлюваннях Цукренка. Він не закликає визначати належність до нації за принципом «свій» або «чужий» лише через сценічний образ чи громадянську позицію. Натомість музикант пропонує говорити про наслідки культурного вибору та про те, які орієнтири популярні виконавці закріплюють у суспільстві.
Тема Потапа, Насті Каменських та Івана Дорна залишається дискусійною для української аудиторії. Частина слухачів продовжує сприймати їх передусім як відомих українських артистів, а інші оцінюють їх через призму мови, роботи за кордоном, публічних заяв і ставлення до спільного з росією культурного минулого. Після повномасштабного вторгнення такі питання набули особливої гостроти, адже культура дедалі частіше сприймається не лише як розвага, а і як простір формування ідентичності.
Раніше публічні критики та колеги артистів також висловлювали зауваження щодо їхньої діяльності, російськомовного репертуару й поведінки під час війни. Одні називали це проявом російського культурного впливу, інші — помилками в комунікації або невдалими спробами зберегти популярність. Утім, спільним для цих оцінок є переконання, що відомі музиканти несуть відповідальність не лише за власні пісні, а й за смисли, які вони допомагають поширювати.