Дата публікації Мінні пастки й «живий щит»: як виживають люди в окупованих Олешках
Опубліковано 09.10.26 08:01
Переглядів статті Мінні пастки й «живий щит»: як виживають люди в окупованих Олешках 7

Мінні пастки й «живий щит»: як виживають люди в окупованих Олешках

Поділитися цією новиною в Facebook Поділитися цією новиною в Twitter Поділитися цією новиною в Twitter

Окуповані Олешки на лівобережжі Херсонщини опинилися в умовах гуманітарної катастрофи. Місто, яке до повномасштабного вторгнення було домом для десятків тисяч людей, нині фактично ізольоване від зовнішнього світу. Мешканці залишаються без стабільного постачання продуктів, питної води, медикаментів, електроенергії та зв’язку. Виїзд із населеного пункту ускладнений замінуванням доріг і постійними обстрілами.

За словами місцевих жителів і представників української влади, російські військові перетворили Олешки на територію, де цивільне населення змушене виживати буквально день за днем. Люди ховаються у напівзруйнованих будинках, збирають дощову воду, ділять між собою залишки продуктів і намагаються не привертати уваги окупантів.

Заміновані дороги та місто без можливості евакуації

Після захоплення Олешок російські військові встановили в місті режим терору. Мешканців перевіряють, допитують, затримують і можуть викрадати. Особливо небезпечною є ситуація для людей, яких підозрюють у проукраїнській позиції або допомозі українським військовим. За свідченнями тих, кому вдалося виїхати, цивільних утримували в підвалах, змушували до співпраці та карали за українську символіку, книжки або контакти з родичами на підконтрольній Україні території.

Окремим інструментом тиску стало мінування шляхів. Заміновані не лише автомобільні дороги, а й стежки, якими люди могли б вийти з міста пішки. Через це навіть спроба дістатися сусіднього населеного пункту перетворюється на смертельно небезпечну подорож. Мешканці не можуть самостійно залишити Олешки, а домовленості про евакуацію неодноразово зривалися.

Українська сторона заявляла про готовність організувати безпечний виїзд цивільних, зокрема дітей, однак російські військові не забезпечували режиму тиші. За словами уповноваженого Верховної Ради з прав людини, переговори з російською стороною та міжнародними гуманітарними організаціями не дали очікуваного результату. Окупаційні сили продовжують утримувати людей у небезпечній зоні, фактично використовуючи їх як «живий щит».

Після підриву Каховської гідроелектростанції лівобережжя Херсонщини пережило масштабне затоплення. Вода зруйнувала будинки, пошкодила дороги та комунікації, забрала життя людей. Однак замість допомоги мешканці отримали ще більшу ізоляцію. Частина сіл громади фактично перестала існувати, а ті, що залишилися, не мають регулярного транспортного сполучення.

Голод, відсутність ліків і небезпечні ціни

Критичні проблеми з постачанням продуктів в Олешках почали загострюватися ще взимку. Через мінування доріг і ризик ударів доставляти їжу до міста стало майже неможливо. Навіть поодинокі поставки не могли забезпечити потреби всіх мешканців. Люди купують лише найнеобхідніше, оскільки запасати продукти складно: у будинках немає електроенергії, холодильники не працюють, а частина житла зруйнована.

На місцевих ринках можна знайти переважно овочі та фрукти, вирощені на присадибних ділянках. Водночас ціни на них є непідйомними для більшості населення. За словами одного з жителів, десяток яєць може коштувати близько 3000 рублів. Навіть такі продукти доступні не завжди, адже торгівля відбувається нерегулярно, а продавці ризикують самі діставатися міста.

Повноцінне харчування для людей стало недосяжним. Мешканці розповідають про стрімке схуднення, виснаження та погіршення здоров’я. Особливо важко літнім людям, дітям і тим, хто має хронічні захворювання. У деяких родинах дорослі змушені ділити між собою мінімальні запаси їжі, щоб вистачило хоча б на кілька днів.

Не менш складною є ситуація з медикаментами. Аптеки або не працюють, або не мають необхідних препаратів. На стихійному ринку можуть продавати ліки з простроченим терміном придатності, але навіть їхня вартість залишається високою. Люди змушені зменшувати дозування життєво важливих препаратів, аби розтягнути залишки на місяці.

У місті немає стабільного зв’язку, банківських терміналів і банкоматів. Через це гроші, які окупаційна адміністрація намагається використовувати як інструмент контролю, не гарантують доступу до товарів. Без електрики неможливо зберігати продукти, заряджати телефони чи підтримувати роботу медичного обладнання.

Представники української влади та гуманітарних організацій повідомляли про випадки смерті цивільних через голод, хвороби та відсутність своєчасної медичної допомоги. Йдеться не лише про людей похилого віку. Небезпека поширюється на всіх, хто не може отримати лікування після поранення, загострення хронічної хвороби або інфекції.

Тіла померлих залишаються без поховання, а допомогу приховують

Окупація позбавила людей не лише базових засобів для життя, а й можливості гідно поховати своїх близьких. Унаслідок обстрілів морг було пошкоджено, у лікарні немає стабільного електропостачання. Тіла померлих можуть тижнями залишатися в медичних приміщеннях або просто на вулицях. У деяких селах родичі накривають загиблих тканиною та намагаються поховати їх самотужки, ризикуючи потрапити під обстріл чи підірватися на міні.

За словами представників громади, окупанти тривалий час перешкоджали похованням. Є свідчення, що тіла загиблих хотіли вивозити до інших населених пунктів і використовувати для поширення пропаганди про нібито українські злочини. Через це родини не могли попрощатися з близькими та провести їх в останню путь.

Українські військові намагаються підтримувати цивільних за допомогою безпілотників. Дронами до Олешок доставляли продукти першої необхідності, зокрема харчі тривалого зберігання. Проте отримання такої допомоги також становить небезпеку для мешканців. Окупанти перевіряють пакунки, допитують людей і можуть карати тих, кого підозрюють у контактах із Силами оборони України.

Тому цивільні змушені приховувати походження продуктів: пересипати їх у звичайні пакети, перекладати в банки без маркування або розподіляти між кількома родинами. Люди бояться не лише втратити отриману їжу, а й стати жертвами насильства. Російські військові можуть вимагати пояснити, звідки в будинку з’явилися продукти, а також забирати запаси, алкоголь і цінні речі.

Гуманітарна криза не обмежується самими Олешками. Схожі проблеми переживають мешканці Голої Пристані та сіл Голопристанської громади. Кохани, Кардашинка, Велика Кардашинка і Мала Кардашинка залишаються майже відрізаними від зовнішнього світу. Туди не ходить транспорт, гуманітарні вантажі доставляють нерегулярно або не доставляють зовсім.

Щоб знайти їжу чи ліки, люди долають небезпечні відстані пішки або велосипедами. На таких маршрутах вони ризикують потрапити під удар дрона, натрапити на міну або бути затриманими російськими військовими. Відсутність зв’язку ускладнює перевірку інформації та не дозволяє вчасно повідомляти про нові випадки смерті, поранення чи зникнення людей.

Олешки та сусідні громади стали прикладом того, як окупація руйнує цивільне життя навіть там, де немає безпосередніх вуличних боїв. Заміновані дороги, штучна ізоляція, нестача їжі та медикаментів, заборона на евакуацію і використання мирних жителів як прикриття створюють умови, несумісні з нормальним життям. Люди залишаються заручниками війни, яку росія принесла на українську землю, і щодня борються не лише за свободу, а й за можливість дожити до наступного дня.

Чому жителі Олешок не можуть виїхати? Основними перешкодами є заміновані дороги, російські блокпости, постійні обстріли та зрив домовленостей про безпечну евакуацію.

Чи отримують мешканці гуманітарну допомогу? Українські військові намагаються передавати продукти безпілотниками, однак доставити допомогу всім людям неможливо. Крім того, за отримання українських продуктів цивільним загрожують допити та покарання.

Яка ситуація з медициною? У місті майже немає ліків, медична допомога обмежена, а через відсутність електрики та зв’язку складно лікувати навіть невідкладні стани.