«Лише спогади»: Валерія Полянська розповіла про родину з Бахмута

Учасниця 15-го сезону романтичного реаліті «Холостяк» Валерія Полянська у свій день народження поділилася з підписниками особливою сімейною історією. Вона показала архівні фотографії, зроблені в Бахмуті понад два десятиліття тому, а також сучасні кадри, на яких разом із рідними відтворила моменти зі свого дитинства. Для дівчини ці знімки стали не просто нагадуванням про минуле, а символом дому, якого її родина більше не має.

На старих фото Валерія ще маленька: поруч із нею сестра, мама й тато. Частина світлин була зроблена у квартирі родини в Бахмуті, інші — під час спільного відпочинку на Азовському морі. Сучасні кадри сім’я створила вже в Києві, намагаючись максимально повторити пози, одяг і настрій фотографій початку 2000-х років.

Такий формат сімейної зйомки дозволив Полянській показати, як сильно змінилося життя її близьких за останні роки. На перший погляд, це легка й тепла добірка світлин, однак за нею стоїть болісна історія вимушеного переселення, втрати рідного міста та спроби зберегти зв’язок із минулим.

Валерія Полянська відтворила дитячі фото з рідними

Свій день народження Валерія вирішила присвятити не лише особистому святу, а й родині та Бахмуту. Вона опублікувала серію архівних кадрів, зроблених у рідному місті на початку 2000-х років, і додала до них нові фотографії. На них уже доросла Валерія разом із сестрою та батьками повторює сцени з дитинства.

Серед знімків є фотографія з дня народження дівчини у 2005 році. На архівному кадрі Валерія ще дитина, а поруч — її найближчі люди. Через багато років родина знову зібралася разом, щоб повторити цей момент. Змінилися вік, місце та обставини, але незмінним залишилося відчуття близькості між рідними.

Ще один важливий спогад пов’язаний із поїздкою до Урзуфа. Фотографію із сімейного відпочинку на Азовському морі зробили у 2004 році. Сучасна версія цього кадру стала своєрідним діалогом між минулим і сьогоденням. Для родини Полянської це не просто відтворення старої світлини, а спосіб нагадати собі, що навіть після важких змін спільні спогади можуть залишатися опорою.

Особливого значення архівним фото додає те, що батьки Валерії встигли вивезти їх із Бахмута перед окупацією. Ці знімки стали одними з небагатьох матеріальних доказів колишнього життя родини у власному домі. На них збереглися інтер’єр квартири, дитячі свята, подорожі та звичайні моменти, які раніше здавалися буденними.

«Ні міста, ні дому більше немає»

Валерія зізналася, що це вже п’ятий день народження, який вона не може відзначити у Бахмуті та батьківському домі. Її слова прозвучали особливо щемко, адже для багатьох людей із тимчасово окупованих і зруйнованих українських міст подібна втрата стала частиною повсякдення.

«Бо ні міста, ні дому більше немає. Є лише спогади та фотографії», — написала Полянська, описуючи свої почуття.

У цій фразі вона передала не лише особистий біль, а й переживання цілої родини. Дім для неї — це не тільки стіни та адреса. Це місце, де минуло дитинство, де проходили родинні свята, зберігалися улюблені речі та формувалися найтепліші спогади. Втрата такого простору змушує людину фактично заново вибудовувати відчуття безпеки та належності.

Полянська також зазначила, що на прикладі власної сім’ї знає, наскільки складно вимушеним переселенцям адаптуватися на новому місці. Після переїзду людям доводиться шукати житло, роботу, звикати до іншого міста, відновлювати побут і водночас переживати втрату звичного середовища. Навіть коли поруч залишаються рідні, процес адаптації може бути тривалим і психологічно виснажливим.

Сімейна історія Валерії нагадує, що за словом «переселенці» стоять конкретні люди з власними домівками, фотографіями, традиціями та планами. Для когось важливим є збережений альбом, для когось — чашка з рідної кухні або дитяча іграшка. Такі речі допомагають не втратити зв’язок із попереднім життям і зберегти пам’ять про місце, куди наразі неможливо повернутися.

Полянська закликала підтримати внутрішньо переміщених осіб

Цьогоріч Валерія вирішила використати власний день народження, щоб привернути увагу до потреб людей, які були змушені залишити свої домівки. Замість традиційних подарунків і привітань вона закликала підписників долучитися до збору на підтримку внутрішньо переміщених осіб.

Зібрані кошти планують спрямувати на придбання необхідних речей для переселенців у холодний період. Йдеться про павербанки, електричні ковдри, спальні мішки, термоси, теплі ковдри та хімічні грілки. Для людей, які живуть у складних умовах або не мають стабільного доступу до електроенергії та опалення, така допомога може бути надзвичайно важливою.

У такий спосіб Полянська перетворила особисту дату на можливість підтримати інших. Її ініціатива показує, що навіть невеликий внесок може стати частиною спільної допомоги тим, хто переживає наслідки війни та намагається облаштувати життя далеко від рідного міста.

Історія Валерії Полянської привернула увагу не лише через її участь у популярному телешоу. Вона відверто розповіла про досвід родини з Бахмута, втрату дому та цінність простих фотографій, які тепер зберігають пам’ять про минуле. Відтворені кадри стали нагадуванням: навіть якщо місто зруйноване, його місце в серці людини не зникає.

Валерія Полянська стала однією з учасниць 15-го сезону «Холостяка», головним героєм якого є український баскетболіст В’ячеслав Кравцов. До участі в проєкті вона була відома як близька подруга та менеджерка Лесі Нікітюк. За словами Валерії, робота тривалий час займала майже весь її графік, тому участь у шоу стала можливістю більше зосередитися на особистому житті та власних бажаннях.

Однак сімейна історія, якою Полянська поділилася у день народження, відкрила її для аудиторії з іншого боку. За образом публічної та активної жінки стоїть людина, яка сумує за рідним Бахмутом, береже старі фотографії та підтримує тих, хто опинився в подібних обставинах. Для неї пам’ять про дім — це не лише минуле, а й важлива частина особистої сили та надії на майбутнє.