Федоренко пояснив, як РФ повторює прийоми США з «Бурі в пустелі»

Росія у війні проти України намагається відтворити окремі підходи, які Сполучені Штати застосували під час операції «Буря в пустелі». На це звернув увагу Федоренко, пояснюючи, чому сучасні бойові дії дедалі більше нагадують протистояння, у якому вирішальну роль відіграють не лише чисельність військ і кількість озброєння, а й системне ураження ключових елементів оборони.

За його словами, на момент проведення «Бурі в пустелі» іракська армія посідала четверте місце у світі за своїм бойовим потенціалом. Вона мала значні запаси техніки, розгалужену систему укріплень, авіацію, артилерію та досвід тривалих бойових дій. Однак ці переваги не змогли забезпечити їй перемогу, оскільки міжнародна коаліція використала іншу логіку ведення війни.

Що означала стратегія «п’яти кілець»

Ключовим елементом американського підходу стала стратегія «п’яти кілець». Її суть полягала в тому, щоб не зосереджуватися винятково на знищенні передових підрозділів противника. Натомість удари спрямовувалися на всю систему, яка забезпечує функціонування армії та держави. Йшлося про керівництво, критично важливі об’єкти, інфраструктуру, військові сили та населення.

Головний принцип цієї стратегії полягав у паралізації управління та здатності противника організовано чинити опір. Якщо командні центри втрачають зв’язок, логістика порушена, авіація не може діяти, а війська не отримують своєчасних наказів і постачання, то навіть потужна армія поступово втрачає ефективність. Саме тому чисельна перевага або значні запаси зброї не завжди гарантують успіх на полі бою.

Під час «Бурі в пустелі» коаліційні сили спочатку створили умови для панування в повітрі, зруйнували частину системи протиповітряної оборони, порушили комунікації та завдали ударів по важливих військових об’єктах. Після цього сухопутна операція відбулася значно швидше, ніж могло очікуватися, з огляду на масштаб іракської армії. Вона вже не була повністю здатною діяти як єдиний організм.

Як росія намагається повторити американський підхід

Федоренко вважає, що росія намагається застосовувати схожу модель у війні проти України. Російське командування прагне завдавати ударів не лише по позиціях українських військових, а й по об’єктах, які мають значення для функціонування держави, економіки та оборонно-промислового комплексу. Йдеться про енергетичну інфраструктуру, транспортні вузли, промислові підприємства, системи зв’язку та центри управління.

Такий підхід має на меті створити комплексний тиск. Росія розраховує, що пошкодження критичної інфраструктури ускладнить переміщення військ, постачання боєприпасів і роботу оборонних підприємств. Одночасно удари по командних пунктах і засобах зв’язку повинні, на думку російського керівництва, знизити швидкість ухвалення рішень та ускладнити координацію українських підрозділів.

Окреме місце у цій тактиці займають інформаційні та психологічні операції. Росія намагається впливати не тільки на військових, а й на цивільне населення, створюючи відчуття постійної небезпеки та нестабільності. Масовані ракетні й дронові атаки супроводжуються пропагандою, погрозами та заявами про нібито неминучість нових ударів. У такий спосіб Москва прагне виснажити українське суспільство та послабити його готовність до тривалого опору.

Водночас між діями США під час «Бурі в пустелі» та російською війною проти України є принципові відмінності. Американська операція спиралася на масштабну міжнародну коаліцію, перевагу в технологіях, якісну розвідку та чітке планування. Росія ж не має такої беззаперечної переваги. Україна зберігає систему управління, адаптує оборону, використовує розвідувальні безпілотники, високоточні засоби ураження та активно змінює тактику.

Чому сама кількість техніки не гарантує перемоги

Приклад Іраку показує, що рейтинг армії та обсяг її озброєння не є єдиним показником реальної боєздатності. Важливими залишаються підготовка особового складу, якість командування, стійкість зв’язку, здатність швидко обробляти інформацію та ефективність логістики. Військо може мати велику кількість танків, артилерії чи ракет, але втратити перевагу, якщо не здатне своєчасно застосувати ці ресурси.

Саме тому боротьба відбувається на кількох рівнях одночасно. Україна протидіє російським ударам по інфраструктурі, посилює захист командних пунктів, розосереджує техніку, вдосконалює систему протиповітряної оборони та створює резервні канали зв’язку. Така багаторівнева оборона зменшує ризик того, що один масштабний удар зможе паралізувати всю військову систему.

Російська спроба повторити прийоми «Бурі в пустелі» не означає автоматичного повторення її результатів. На відміну від Іраку, Україна веде оборонну війну в умовах постійної адаптації, використовує сучасні технології та має значний досвід протидії ракетним і дроновим атакам. Навіть пошкодження окремих об’єктів не обов’язково призводить до зупинки всієї системи, якщо вона має резервні можливості та здатна швидко відновлювати роботу.

За оцінкою Федоренка, розуміння логіки «п’яти кілець» необхідне для оцінки дій російської армії. Москва прагне бити по центрах, від яких залежить стійкість української оборони, однак ефективність такої стратегії визначається не кількістю атак, а їхньою здатністю реально змінити управління, постачання та бойові можливості України. Саме тому захист критичної інфраструктури, розвиток протиповітряної оборони, децентралізація управління та збереження резервів залишаються важливими складовими протистояння.

Історія «Бурі в пустелі» продемонструвала, що сучасна війна може бути виграна через послідовне руйнування системи противника. Нинішня війна також показує, що навіть масштабна кампанія ударів не гарантує швидкого результату, якщо держава зберігає керованість, армія продовжує діяти, а суспільство не втрачає стійкості. Саме на цьому, за словами Федоренка, ґрунтується відмінність між копіюванням окремих військових прийомів і їхньою реальною ефективністю.