Axios назвав причину домовленості Трампа і путіна: де прорахувався Зеленський

Прагнення Дональда Трампа домовитися з володимиром путіним про тимчасове припинення вогню, за даними Axios, супроводжувалося вимогою до України в односторонньому порядку зупинити удари по російських нафтопереробних заводах. Саме ця деталь могла стати однією з головних причин, через які переговорна позиція Києва виявилася складнішою, ніж очікувалося. Для України атаки по нафтопереробній інфраструктурі росії є способом зменшити її здатність забезпечувати армію паливом, тоді як для американської сторони вони перетворилися на перешкоду для швидкого політичного результату.

Йдеться не лише про окремі удари безпілотників. У ширшому сенсі питання російських НПЗ стало частиною боротьби за те, хто визначатиме правила можливого перемир’я. Кремль зацікавлений у тому, щоб обмеження стосувалися українських дій, які завдають відчутної шкоди російській економіці та військовій логістиці. Київ, своєю чергою, не хоче погоджуватися на умови, за яких росія отримає паузу для відновлення сил, а Україна втратить один із небагатьох інструментів тиску на противника.

Чому Трамп зробив акцент саме на нафтопереробних заводах

Для адміністрації Трампа припинення атак на енергетичні об’єкти могло виглядати як відносно зрозумілий і швидкий крок до зниження напруження. Удар по НПЗ має не лише військовий, а й економічний ефект: він впливає на виробництво бензину, дизельного пального, авіаційного керосину та інших ресурсів, необхідних для функціонування російської армії й економіки. Водночас такі атаки здатні створювати ризики для світових енергетичних ринків, що робить їх політично чутливими для Вашингтона.

Трамп міг розглядати домовленість про припинення ударів як демонстрацію власної здатності швидко впливати на сторони війни. Для нього важливим є не тільки зміст домовленостей, а й сам факт, що переговорний процес дає можливість заявити про перші результати. У такій логіці українські атаки по російських НПЗ виглядали як фактор, що ускладнює оголошення перемир’я та дозволяє Москві звинувачувати Київ у небажанні домовлятися.

Однак проблема полягає в тому, що симетричність вимог не завжди означає справедливість. Якщо від України вимагають припинити удари по російській інфраструктурі, а натомість росія лише декларує готовність обмежити власні атаки, це може створити нерівновагу. Україна фактично відмовляється від активного засобу тиску, тоді як російська армія зберігає значну частину своїх можливостей і може використати паузу для перегрупування.

Де міг прорахуватися Зеленський

Оцінюючи ситуацію, важливо не перекладати на президента України всю відповідальність за рішення, які ухвалюються в умовах війни. Водночас політичний прорахунок Володимира Зеленського міг полягати в тому, що Київ не зміг заздалегідь сформувати для Вашингтона переконливе пояснення: чому атаки по російських НПЗ є не перешкодою для миру, а інструментом стримування агресора.

Україна тривалий час наголошує, що росія повинна відчути наслідки війни не лише на фронті, а й у власному тилу. Проте для американської дипломатії важливою є інша логіка — швидке зменшення інтенсивності бойових дій, контроль над ризиками та можливість представити переговори як практичний успіх. Якщо Київ не запропонував альтернативної моделі, у якій обмеження стосуються обох сторін і супроводжуються чітким контролем, російська версія подій могла виявитися зручнішою для міжнародної аудиторії.

Ще одним можливим прорахунком стала надмірна ставка на те, що військові успіхи автоматично посилюватимуть дипломатичні позиції України. Удар по НПЗ справді може мати значний вплив на російську систему постачання, але кожна така операція одночасно породжує політичні питання. Партнери можуть вимагати обмежень, якщо вважають, що удари здатні спричинити ескалацію або негативно позначитися на енергетичній стабільності.

Києву доводиться діяти в дуже вузькому просторі. Відмова від ударів без гарантій може послабити Україну. Відмова погодитися на будь-які обмеження може бути використана росією для звинувачень у зриві перемир’я. Тому ключовим завданням української дипломатії мало б стати не просте «так» або «ні», а висунення власних умов: взаємність, перевірка виконання, обмежений термін дії та автоматичне припинення домовленостей у разі нових російських атак.

Чи може домовленість стати пасткою для України

Одностороння пауза в ударах по російських НПЗ потенційно створює для кремля кілька переваг. Росія отримує можливість стабілізувати роботу пошкоджених підприємств, перерозподілити запаси пального та підготувати нові військові операції. Навіть короткий період без атак може мати значення, якщо він збігається з ремонтом об’єктів, переміщенням техніки або накопиченням ресурсів.

Для України ризик полягає не тільки у втраті військового важеля. Якщо обмеження буде оголошено як політична поступка Києва, це може сформувати небезпечний прецедент: кожна подальша домовленість вимагатиме від України нових односторонніх кроків. Росія при цьому зможе затягувати переговори, висувати додаткові вимоги та використовувати паузи для посилення власних позицій.

Водночас повністю відкидати переговори також небезпечно. Україна залежить від підтримки Сполучених Штатів, постачання озброєнь, розвідданих і політичної єдності партнерів. Тому Києву важливо не вступати у публічну конфронтацію з Вашингтоном, а доводити, що справжнє перемир’я неможливе без контролю за діями росії. Будь-яке припинення вогню має охоплювати не один напрямок, а всі види атак: ракетні удари, запуск безпілотників, обстріли цивільної інфраструктури та удари по енергетичних об’єктах.

Сама ідея домовленості про захист енергетики може бути корисною, якщо вона є взаємною, прозорою та підкріпленою механізмом відповідальності. Але вимога, за якою Україна першою відмовляється від ударів по стратегічних об’єктах росії, а гарантії для неї залишаються політичними заявами, не усуває головної причини війни. Вона лише змінює темп бойових дій і може дати агресору час для підготовки.

Отже, причина домовленості Трампа і путіна, про яку повідомлялося в контексті вимог щодо російських НПЗ, може полягати у прагненні Вашингтона швидко продемонструвати прогрес на шляху до перемир’я. Проте для України це питання набагато ширше за припинення окремих атак. Воно стосується збереження важелів тиску, гарантій безпеки та здатності не допустити, щоб дипломатична пауза перетворилася на стратегічну перевагу росії.

Головний висновок для Києва полягає в тому, що будь-які переговори потрібно вести не лише навколо припинення ударів, а й навколо умов, контролю та наслідків їх порушення. Якщо Україна погоджується на обмеження, вони мають бути взаємними. Якщо росія не виконує домовленості, відповідь повинна наставати автоматично, без нових тривалих консультацій. Саме така позиція дозволила б уникнути ситуації, коли прагнення до швидкого миру обертається втратою стратегічної ініціативи.